Дайте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра
Объяснение:
Так, Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика "Книга пісень", присвячена Лаурі — жінці, яку він випадково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, і 4 мадригали, складаючи своєрідний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та риторичних запитань, які підкреслюють душевні переживання.
Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" — це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.
Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольклорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротеску, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи Відродження.
Італійський поет Дайте Аліг'єрі (1265—1321) у знаменитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукання в потойбічному світі, відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від політичних чвар партій, від занепаду авторитету враженої корупцією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристрастей та звичок. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершення процесу формування італійської літературної мови.
Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" — це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".
Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Характерна особливість драматургії Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя в людських стосунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогранності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва. Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну.
Карпіо Лопе де Вега (1562—1635) — іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі. Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.
Предпосылки : зарождение элементов капиталистического уклада в хозяйстве, научно-технический прогресс (создание новых паровых двигателей и различных механизмов), отмена крепостного права в 1861 г ускорила завершение промышленного переворота в 70х-начале 80х годов XIX века особенности : хоть промышленный переворот в России начался позднее, чем в Западной Европе, он был совершен в более короткие сроки (т.к. Россия заимствовала у Запада технику, оборудование, идеи); промышленный переворот осуществлен на основе государственных источников накопления за счёт использования крепостнического труда
Процесс развития капитализма происходил неравномерно и в каждой стране по-своему. Так, в молодой буржуазной республике США капиталистическая «свобода» и буржуазная демократия сочетались с рабовладением и работорговлей. В России в результате петровских реформ создавалась промышленность и развивалась внутренняя и внешняя торговля на основе крепостного строя и помещичьего хозяйства. Сильны были феодальные порядки в раздробленной Германии, Австрии и Италии. Характерно, что именно в этих странах наука отставала от английской и французской науки, а после победы французской революции наука в области точного естествознания во франции заняла ведущие позиции.
Дайте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра
Объяснение:
Так, Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика "Книга пісень", присвячена Лаурі — жінці, яку він випадково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, і 4 мадригали, складаючи своєрідний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та риторичних запитань, які підкреслюють душевні переживання.
Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" — це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.
Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольклорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротеску, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи Відродження.
Італійський поет Дайте Аліг'єрі (1265—1321) у знаменитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукання в потойбічному світі, відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від політичних чвар партій, від занепаду авторитету враженої корупцією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристрастей та звичок. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершення процесу формування італійської літературної мови.
Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" — це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".
Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Характерна особливість драматургії Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя в людських стосунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогранності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва. Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну.
Карпіо Лопе де Вега (1562—1635) — іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі. Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.