Как о столичном, так и о провинциальном дворянстве нельзя сказать ничего хорошего. Дворяне в столице следовали модным тенденциям, старались выглядеть так, как подобает в высшем обществе. Они считали, что их манеры говорят об их статусе в обществе, зато никто не мог похвастаться отменным образованием. Дворянин должен был уметь танцевать, а также разговаривать на смеси французского и родного языка. Хотя сами толком не владели родным языком. Вообще столичные дворяне стремились ко всему иностранному.
О провинциальном дворянстве тоже нельзя было сказать ничего хорошего. Если столичные дворяне посещали какие-то мероприятия и считались «сливками» общества, то в провинции дворяне скучно и лениво проживали свои жизни. Дворяне жили за счет крестьян, а сами старались не утруждать себя какими-либо занятиями.
Дворянское общество насквозь прогнило. Несмотря на то, что дворяне считались высшим сословием, они были настоящими паразитами на теле общества. Они не занимались ничем полезным, думали только о развлечениях и приятном времяпрепровождении. Можно сказать, что их жизнь была пустой и бессмысленной.
Людина спочатку, будучи істотою цікавим, цікавився історією. І не важливо, чия це історія. Історія людини, держави, а може й усього світу. Адже заглянути в минуле, повчитися помилок предків, отримати уроки невдач і падінь, проаналізувати ситуацію в сьогоденні - ох як буває необхідно. Де ще брати рада, як не у історії. Минуле не змінити, як не старайся, а ось сьогодення і, тим більше, майбутнє, поки воно не стало минулим, людина змінити в силах. Ну, і, нарешті, порадіти, загордитися своїми предками. Відчути себе спадкоємцем великих традицій і звичаїв, зрозуміти закономірності перетворення ідей у матеріальні речі і вчинки, усвідомити свою причетність до подій у сьогоденні і відповідальність за це перед своїми нащадками. Все це надає історія, постійно доводячи свою необхідність не тільки в наукових колах, але й у справах житейських, побутових. Історія не раз показувала свою циклічність. Різниця лише в часі та персонажах. Але події-то повторюються. І повторюються із завидною періодичністю. Адже не можна ж сказати, що історія не показує нам часів, наприклад, розпаду єдиної держави на окремі і незалежні території? Не можна. Було таке вже. Або, наприклад, спроби експансії Російської держави з боку країн Європи? Теж було. І неодноразово. І таких прикладів, якщо придивитися уважніше, можна знайти величезну масу і, відповідно проаналізувати: як всі ці речі «проходили», як їх допускали, як з них викручуватися. Уроків маса і відносяться вони не тільки до держави в цілому, але і до конкретної людини. Адже не дарма авторитетні вчені порівнюють життя та функціонування держави з життям і функціонуванням окремої людини. Зрозуміло, звичайно, що досконально, у всіх проявах та варіаціях, історію вивчити просто неможливо. Адже не можна з точністю стверджувати, про що думав і що відчував той чи інший персонаж, або що послужило поштовхом до певних дій і які причини у цього поштовху, оскільки історія є не тільки списком дій, розташованих у хронологічному порядку, але і переплетенням набагато більшої кількості факторів, ніж час, місце розташування та площу. З одного боку це робить важчою вивчення історії , А з іншого, робить цей процес неповторно цікавим та інтригуючим, оскільки, розуміючи причинно-наслідкові зв'язки стався в той чи інший період події, стає ясно і зрозуміло, що предки були далеко не відсталими дикунами, а могли, знали і вміли щось таке, що стане в нагоді скрізь і в усі часи.
Как о столичном, так и о провинциальном дворянстве нельзя сказать ничего хорошего. Дворяне в столице следовали модным тенденциям, старались выглядеть так, как подобает в высшем обществе. Они считали, что их манеры говорят об их статусе в обществе, зато никто не мог похвастаться отменным образованием. Дворянин должен был уметь танцевать, а также разговаривать на смеси французского и родного языка. Хотя сами толком не владели родным языком. Вообще столичные дворяне стремились ко всему иностранному.
О провинциальном дворянстве тоже нельзя было сказать ничего хорошего. Если столичные дворяне посещали какие-то мероприятия и считались «сливками» общества, то в провинции дворяне скучно и лениво проживали свои жизни. Дворяне жили за счет крестьян, а сами старались не утруждать себя какими-либо занятиями.
Дворянское общество насквозь прогнило. Несмотря на то, что дворяне считались высшим сословием, они были настоящими паразитами на теле общества. Они не занимались ничем полезным, думали только о развлечениях и приятном времяпрепровождении. Можно сказать, что их жизнь была пустой и бессмысленной.