Перша світова війна 1914—1918 років знову порушила польське питання на міжнародній арені. Як центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Юзеф Пілсудський утворив у складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилася після Лютневої революції 1917 року у Росії, коли в документах Петроградської ради й Тимчасового уряду з'явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Почалося створення польських військових частин у Росії. У Женеві в серпні 1917 року ендеки[1] заснували польський національний комітет, який очолив Р. Дмовський; цю організацію визнали країни Антанти.
У Франції був сформований польський військовий корпус під командуванням генерала Ю. Галлера. Прагнення поляків до незалежності було відбите в посланні американського президента В. Вільсона до конгресу в січні 1918 року, а також у декреті Раднаркому Росії в серпні 1918 року. З наближенням поразки країн Четвертного союзу у війні восени 1918 року могутній національний рух поляків виявився в заснуванні декількох урядових осередків — у Кракові(Польська ліквідаційна комісія), Любліні (Тимчасовий народний уряд), Варшаві (Регентська рада й уряд).
Название «Великая Отечественная война» стало использоваться после радиообращения Сталина 3 июля 1941 года. В обращении слова «великая» и «отечественная» употребляются раздельно. Впервые это словосочетание в привычном нам виде было применено к данной войне в статьях газеты «Правда» от 23 и 24 июня 1941 года и поначалу воспринималось не как термин, а как одно из газетных клише, наряду с другими подобными словосочетаниями: «священная народная война» , «священная отечественная народная война» , «победоносная отечественная война» . Термин «Отечественная война» был закреплён введением военного ордена Отечественной войны, учреждённого Указом Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1942 года. В странах, где русский язык не является основным языком общения, название «Великая Отечественная война» практически не используется.