Початок XV століття був важким часом міжусобних війн на території Золотої Орди. Місцева впливова татарська знать на чолі з Хаджі-Гіреєм виступила за виокремлення Криму в незалежну державу, внаслідок чого, за його сприяння утворилася нова держава – Кримський улус у південно-східній частині Кримського півострова. А вже в 1449 році Хаджі-Гірей проголосив себе повноправним володарем Криму й оголосив про незалежність ханства від Золотої Орди. Після смерті Хаджі-Гірея розпочалася боротьба за спадщину між його синами, в результаті якої в Криму утвердився Менглі-Гірей.
Объяснение:
Кри́мське ха́нство (крим. Qırım Hanlığı, قريم خانلغى), самоназва — Престольний Крим та Половецьке поле (крим. Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq, Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к[⇨]) — станово-представницька монархічна держава кримської династії Ґераїв. Існувала у 1441–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор'я в межиріччі Дністра і Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Ґераєм у 1441 році внаслідок політичного розпаду Золотої Орди. 1478 року, за правління його сина Менґлі І, визнала Османського султана як халіфа мусульман. Тримала у васальній залежності кочовиків Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд, малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу. У кінці XV та на початку XVI століття, до коронації Івана Грозного[1], вважалася єдиним спадкоємцем Золотої Орди, на підтвердження чого Литва, Польща, Московія сплачували Кримському ханству данину, та на вимогу завжди виставляли свої війська. Протягом XV — XVIII століть проводила перманентні каральні походи проти північних сусідів, яких вважала васалами — запорозьких козаків, Литви, Королівства Польського, Московії і донських козаків. Зазнала сильних руйнувань під час російсько-османської війни 1735–1739 років. 1774 року здобула повну незалежність як від Туреччини, так і від Росії в результаті чергової поразки Османської імперії від Росії, що було письмово закріплено мирним договором. 1783 року Кримське ханство анексоване Російською імперією у результаті воєнної кампанії.
аласагун (городище Актобе) погиб в результате междоусобных феодальних войн. В разрушительном виде Баласагун оставался до прихода монголов в 1218 году и после. Поэтому жители Баласагуна не могли оказать сопротивления войскам Чингисхана, которые заняли его без боя.
+
Мы на этот во отвечаем. Во всех наших публикациях писали, что Баласагун существовал в V-XIII веках, а его кульминационным периодом была эпоха Караханидов. Артефакты, найденные во время раскопок на Актобе в самом верхнем слое памятника, относятся к времени Караханидов. Такого слоя не находили на Ак-бешиме. На этом памятнике еще другого слоя не может быть. Потому что в 1210 году правитель Баласагуна каракиданский властитель Гурхан, проиграв битву при реке Талас Муха-меду Хорезмшаху, 16 дней осаждал собственную столицу Баласагун, где укрылись взбунтовавшиеся жители, а взяв город, подверг его разрушению и трехдневному пожару. Следы этой рукотворной катастрофы зафиксированы в верхнем слое цитадели, шахристана и рабада. В результате жестокой расправы были убиты 47 тысяч жителей, а город разрушен до основания. Оставшиеся в живых, пытаясь разбежались, куда глаза глядят. Оставшийся в руинах Баласагун, так и не смог большн возродиться. Итак оставался в руинах этот город, в 1218 году он добровольно сдался чингисханскому полководцу Жебе-нояну. Другого загадочного слоя на Актобе не удалось обнаружить, может быть удастся найти К. М. Байпакову со своими единомышленниками. Потому что после катастрофы 1210 года город не восстановился и постепенно превращался в руины. Об этом В. В. Бартольд пишет: «При монгольском владычестве Бала-сагун упоминается редко. Баласагун был известен под прежним названием еще в первом десятилетии XIV века. как и все города на Шу, Или и Таласе. Баласагун, вероятно, погиб в результате бесконечных распрей и борьбы за престол в XIV веке». (10. С. 357).
Из этого высказывания В. В. Бартольда очевидно, что Баласагун потерял былую славу в XIII веке, уже в начале XIV века он окончательно сошел с исторической сцены. В такой обстановке новый археологический слой искать неуместно.