После падения III династии Ура в Двуречье на протяжении двух с лишним столетий наблюдается усиление центробежных сил, политическая раздробленность и междоусобные войны.
Завоеватели-амореи основали несколько государств, из которых два оказались более сильными, и властители их наименовали себя царями Шумера и Аккада, т.е. претендовали на власть над всей страной. Этими государствами были Исин и Ларса. Однако, ослабляя друг друга, они не в силах были осуществить свои притязания. Ларса находилась к тому же под сильным влиянием соседнего Элама, цари которого сажали на престол этого города-государства своих ставленников. Самостоятельную роль играли аморейские царства за переделами собственного Двуречья. Кроме того в дела Двуречья пытается вмешиваться семитический город государство Ашшур (на среднем Тигре, ядро будущей Ассирийской державы). Наконец возвышается город, которому суждено было стать на много веков основным центром в долине Тигра и Евфрата и затмить своим блеском более древние города. Это был Вавилон (точнее, Бабили – «врата Бога»). Около 1895 г. до н. э. вновь вторгшимся аморейским племенам удалось захватить северную часть царства Исин и создать здесь самостоятельное государство, столицей которого и стал город Вавилон. Новое государство в течение примерно столетия не играло большой роли. Но к началу XVIII в. до н. э. Исин, ослабленный отпадением Вавилона, потерял прежнее значение, а Ларса незадолго до этого (в 1834 г. до н. э.) была завоёвана эламитами. На севере наступил период временного усиления Ассирии, поставившей в зависимость от себя некоторые области Аккада, в частности, области городов Мари и Эшнунны.
Рис. 2. Древний Вавилон
Эти обстоятельства и были использованы вавилонским царём Хаммурапи (1792—1750). Чтобы развязать себе руки в борьбе за господство в Двуречье, Хаммурапи, как кажется, временно признал свою зависимость от ассирийского царя Шамшиадада I. Уже в 7-м году своего царствования Хаммурапи завоевал Урук и Исин, использовав при этом Римсина, представителя эламской династии в Ларсе, с царями которой поддерживались в то время дружественные отношения. Соорудив в 9-м году имевший большое хозяйственное значение канал, получивший название “Хаммурапи—изобилие”, он пытался примирить население завоёванных областей со своей властью. Достигнув первых значительных успехов, Хаммурапи стал опасаться вмешательства со стороны ассирийского царя Шамшиадада I и его союзников — степных племён. Он стал принимать меры к укреплению своих северных границ и начал завоевание пограничных областей.
До XIX. до н.э. этот город, расположенный на левом берегу Евфрата, не играл самостоятельной политической роли и отнюдь не отличался большими размерами. В дальнейшем, однако, Вавилон усиливается экономически и политически, используя упадок и разорение ближайших соседей – Киша и Аккада. Выгодное расположение на скрещении речных и караванных путей его превращению в крупный торговый центр. Население увеличивалось за счёт притока аморейских переселенцев, двигавшихся из Сирийской степи.
Козацько-селянські повстання 2 0 -3 0 -х рр. 17 ст. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 16 У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 17 ст. Новий етап повстання. Наприкінці березня 1638 р. кілька загонів запорожців, очолюваних Яковом Острянином, Дмитром Гунею і КарпомСкиданом, вийшли із Січі та рушили на Київщину та Полтавщину. Дорогоюдо січовиків приєднувалися численні озброєні загони селян і міщан. Повстанці вирішили зупинитися під містечком Говтва, де 1 травня 1638 р.відбувся бій з поляками, який приніс повстанцям іще одну перемогу. Такпід владою повсталих опинилася вся Полтавщина. Щоб остаточно розбитиворога, Я. Острянин повів усе військо на Лубни. Проте облога Лубен виявилася невдалою. Зазнавши численних утрат, повстанці відійшли доЖовнина і отаборилися там. Під Жовнином відбулася битва, внаслідок якої сили повстанців булорозпорошено. Тяжко поранений К. Скидан потрапив у полон і, ймовірно,був страчений. Я. Острянин із козацькою кіннотою виявився відрізанимвід табору і, вирішивши, що битву програно, з частиною козаків перейшов на землі майбутньої Слобожанщини. Повстанці, які залишилися втаборі (близько 20 тис.), обрали гетьманом Дмитра Гуню і продовжувалиборотьбу. 10 червня Д. Гуня організував відступ 10 тис. козаків. Над старим Дніпровим річищем, в урочищі Старець, повстанці заклали новийтабір. Його спорудженням керував безпосередньо новий гетьман, виявивши неабиякий хист будівничого. Близько двох місяців (червень-липень) козаки вперто билися з ворогом. Проте становище в таборі погіршувалося. Не кращими були справи ів поляків. Командування обох сторін вирішило вдатися до переговорів.Незабаром козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом. У їх основу було покладено «Ординацію Війська Запорізького...». Зверніть увагу! Здавалося, козацькій сваволі нарешті було покладено край. Через те, що гучних виступів козаків протягом 1 638-1648 рр. не було, поляки назвали те десятиліт тя часом «золотого спокою». Щ оправда, спокій був примарним. Козацтво як стан польський уряд ліквідувати не спромігся, тож марними були сподівання, що козаки облишать спроби вибороти собі більше прав. Повстання 30-х рр. 17 ст. не досягли результату, бо висунута їхніми керівника ми програма ще не мала широкої підтримки. Звідси стихійність, брак належної згуртованості, розпорошеність сил повстанців та їхніх бойових дій — ті вади, через які козацько-селянські рухи 30-х рр. не мали успіху. Об’єднання україн ців навколо ідеї визвольної боротьби потребувало часу. Отож, польське десяти ліття «золотого спокою» для України було часом гуртування й нагромадження сил перед новим змаганням.Коронний гетьман С. Конецпольський, оглядаючи місце битви запасів національно-визвольного повстання 1637-1638 рр., за свідченням сучасника, промовив: «Оцеі є унія - лежить Русь із поляками». Поясніть слова польського воєначальника.*1Перевірте себет 1. Установіть хронологічну послідовність подій: • затвердження сеймом РечіПосполитої «Ординації Війська Запорізького...»; • здобуття запорожцями фортеціКодак; • Куруківська угода. 101
Объяснение: