Відповідь:
Петро І Великий (1672—1725) — російський цар (з 1682), імператор (з 1721) з династії Романових. Син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною. У 1682 р. посів престол разом зі своїм братом Іваном Олексійовичем. До 1689 р. перебував під регентською опікою старшої сестри Софії Олексіївни.
Шлях до одноосібного правління Петра був позначений жорсткою боротьбою з конкурентами та придушенням опозиції. Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням, розпочав поступову перебудову московської армії та будівництво флоту, які намагався використати у війнах з турками за здобуття виходу до Чорного моря (1695—1696). Відбувши протягом 1697—1698 рр. т. зв. «Велике посольство» до західноєвропейських країн, Петро переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткуванні системних реформ, які б надали армії та державному управлінню модерного змісту. За його правління запроваджуються регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформується система комплектування та управління збройними силами, відкривається мережа спеціальних навчальних закладів військового та технічного профілю, нарощується виробнича база. Основним зовнішньополітичним супротивником царя стає Швеція, війна з якою тривала 21 рік і завершилася підписанням вигідного для Росії Ніштадського миру (1721). Війни з Туреччиною (1711—1713) та Персією (1722—1723), що велися паралельно, продовжували експансіоністську політику Росії, але в сукупності всі вони призвели до надзвичайного економічного виснаження країни й значних людських втрат.
У внутрішній політиці правління Петра І супроводжувалося подальшою централізацією системи управління, змінами в соціальній структурі населення, спробами впровадження європейської системи бюрократії, обліку та контролю. Щодо Гетьманщини Петро І сповідував прагматичну за своєю сутністю і безкомпромісну за методами політику, направлену на залучення її економічних ресурсів та військово-економічного потенціалу для загальноросійських потреб. Кульмінацією зіткнення інтересів царя та козацької старшини стало повстання гетьмана Івана Мазепи (1708). Після придушення повстання і розгрому шведської армії під Полтавою (1709) почалося інтенсивне залучення української верхівки на службу Російській державі, а скасування української автономії ставало питанням часу.
Пояснення:
Объяснение:
Формирование основ цивилизации Древней Месопотамии связано с урукским периодом (середина 4-го тысячелетия до н. э.)Перейти к разделу «#Начало раннего бронзового века. Протописьменный период», завершение этого процесса — с раннединастическим периодом (XXVIII—XXIV века до н. э.)Перейти к разделу «#Раннединастический период. Первые государства». Создателями цивилизации Древней Месопотамии традиционно считаются шумеры, населявшие первые государства (Урук, Ур, Киш, Лагаш и другие)Перейти к разделу «#Шумерские города-государства». Первым централизованным государством (деспотией) Месопотамии стало Аккадское царство (XXIV—XXIII века до н. э.); ему наследовало Царство III династии Ура (Шумеро-Аккадское); обе державы погибли в результате внутренних проблем и вторжений соседних племёнПерейти к разделу «#Первые деспотии».
В начале 2-го тысячелетия до н. э. в Месопотамия была объединена под властью города-государства Вавилон