Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Сворачивание НЭПа и введение полного контроля за экономикой через план. С 1929 года государство определяло не только что производить, но и в каком количестве. Планы часто не выполнялись, однако их суть в другом. Развивались теперь только отрасли, признанные государством как стратегически важные. Именно отсюда берут начала производственные дефициты, которые помнит поколение 1970-1980-х годов. На местах боялись брать инициативу, поскольку в случае неудачи моментально следовало наказание от партии, а может сразу от НКВД.
Индустриализация и коллективизация. Тесно связанные между собой и плановой экономикой. Сталин хотел модернизировать страну, сделать из аграрной – промышленную, повторив 100-летний путь Европы за несколько пятилетних планов. Форсированная модернизация происходила сумасшедшими темпами за счет села. А чтобы быстрей взять продукты сельского хозяйства всех крестьян согнали в колхозы. За десятилетия страну действительно удалось сделать индустриальной, однако ценой миллионов жертв в селе.
Политические преобразования
Новое административное деление. В 1926 году страна состояла 6 республик, каждая из которых состояла из округов и автономных областей. В 1939 году страна уже состояла из 11 республик, а основой их деления уже были области.
Устранение всех остальных партий и оппонентов в самой партии. Это скорее не реформа, но преобразование, определившее развитие страны. Борясь за свою политическую монополию, Сталин установил собственную диктатуру и культ личности. То, что позже назовут тоталитаризмом.
Конституция 1936 года, названная «Сталинской». В ней закреплялись демократические элементы, например выборы, а по факту страна была тоталитарной. Так и закрепился принцип двойной реальности: формальная (на бумаге) и реальная.