В 1497-1499 гг. эскадра под командованием Васко да Гама (1469-1524) совершила первое плавание до Индии и обратно, проложив таким образом важнейший торговый путь на Восток, что было давней мечтой европейских мореплавателей. В индийском порту Каликут португальцы приобрели столько пряностей, что доход от их продажи в 60 раз превысил затраты на организацию экспедиции.
Открытия Христофора Колумба
Тем временем в процесс открытий включилась Испания. В 1492 г. её войска сокрушили Гранадский эмират — последнее мавританское государство в Европе. Триумфальное завершение Реконкисты позволяло направить внешнеполитическую мощь и энергию испанского государства на новые грандиозные свершения.
Проблема заключалась в том, что Португалия добилась признания за ней исключительных прав на открытые её мореплавателями земли и морские пути. Выход из положения предложила передовая наука того времени. Итальянский учёный Паоло Тосканелли, убеждённый в шарообразности Земли, доказал, что можно достичь Индии, если плыть из Европы не на восток, а в противоположном направлении — на запад.
Другой итальянец, моряк из Генуи Кристобаль Колон, вошедший в историю под испанским именем Христофор Колумб (1451-1506), разработал на этой основе проект экспедиции для поиска западного пути в Индию. Он сумел добиться его одобрения испанской монаршей четой — королём Фердинандом и королевой Изабеллой.
После многодневного плавания 12 октября 1492 г. его корабли достигли о. Сан-Сальвадор, расположенного вблизи берегов Америки. Этот день считается датой открытия Америки, хотя сам Колумб был убеждён, что достиг берегов Индии. Именно поэтому обитателей открытых им земель стали называть индейцами.
До 1504 г. Колумб совершил ещё три плавания, в ходе которых сделал новые открытия в бассейне Карибского моря.
Поскольку описания двух «Индий», открытых португальцами и испанцами, резко различались между собой, за ними закрепились названия Ост- (Восточная) и Вест- (Западная) Индии. Постепенно к европейцам пришло осознание того, что это не просто разные страны, но даже разные материки. По предложению Америго Веспуччи открытые в Западном полушарии земли стали называть Новым Светом, а вскоре новая часть света была названа именем проницательного итальянца. Название же Вест-Индия закрепилось только за островами, расположенными между берегами Северной и Южной Америки. Ост-Индией стали называть не только собственно Индию, но и другие страны Юго-Восточной Азии вплоть до Японии.
1 ответ :
Было несколько римских гражданских войн, особенно во время поздней республики. Самой известной из них является война в 40-х годов до н. э. между Юлием Цезарем и сенаторской элитой во главе с Помпеем Великим. Период гражданских войн 133—31 до н. э.Перейти к разделу «Поздняя Республика» профессор СПбГУ А. Б. Егоров выделяет как один из четырёх больших системных кризисов в древнеримской истории
2 ответ :
Римская республика пала потому, что была государственной формой, которая сложилась на базе города-государства и которая не могла обеспечить интересы широких кругов рабовладельцев в рамках обширной империи и в условиях обострения противоречий между рабами и свободными, бедными и богатыми, полноправными и бесправными.
Объяснение:
Скульптура як вид мистецтва. Створення скульптурного образу
Скульптура – вид мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі. Саме тому скульптор спирається на практику пластики та моделювання, які необхідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета
Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді – тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва.
За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну – пам'ятники, статуї, рельєфи, що безпосередньо пов’язані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; декоративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст.
Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння.
Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Зміна ракурсів, позиції огляду відкривають в об'ємному зображенні різні його грані.
Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.
Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури – статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.
Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів – статуї Афіни та Зевса (скульптор Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніни Самофра-кійської (скульптор невідомий), так і звичайних людей – статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала -Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Лаокоона, не порушує загальної гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.
Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.
Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386– 1466) – статуї пророка та полководця Гаттамелати – і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті – «Вакх». «Давид», «П'єта» – є шедеврами світової скульптури.
Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українського митця Івана Кавалерідзе (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Шаляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кавалерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скульптурна творчість.
Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статуеткам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця – це настільки явище національної культури, наскільки і світової.
У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематичної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська мадонна» тощо.
У