ответ:В XIII ст. Русь являла собою територію, що складалась з восьми "напівдержав", ізольованих одна від одної. До того ж вони невпинно дробились всередині себе. Новгородська республіка, Полоцьке, Смоленське і Турово-Пінське князівства не були зачеплені татарами. Сильно постраждала Рязань, та більше від суздальців, ніж від татар. Вціліла північна частина Великого князівства Володимирського завдяки своєчасним переговорам і капітуляції.
Наші літописці схильні були перебільшувати чисельність монгольської армії, називаючи 300-400 тис. воїнів. Це значно більше, ніж взагалі було всіх чоловіків у Монголії в XIII ст. Арабський мандрівник Рашид-ад-Дін вважає, що для війни на три фронти монголи мали 129 тис. воїнів. А для одного вершника в поході потрібно було не менше ніж троє коней — їздовий, в'ючний і бойовий, якого не навантажували, щоб він не втомлювався на час битви. Прогодувати пів-мільйона коней, зосереджених в одному місці, в ті часи було фактично неможливо. Коні дохли і йшли на їжу воїнам. Тому монголи в поході вимагали від усіх підкорених народів свіжих коней.
Більш реальну кількість монголів називає історик Н. Веселовський — 30 тис. воїнів, а, отже, біля 100 тис. коней. Монгольська армія потребувала поповнення, тому монголи пропонували полоненим купувати собі свободу ціною вступу до їх армії. В хроніці Матвія Паризького наведено листа двох монахів, в якому повідомлялося, що в монгольській армії багато куманів і псевдохристиян (так католики в середні віки називали православних). Перший набір серед русів був здійснений монголами в 1238-1241 pp.
Дійсно, монголи набирали або й мобілізували у свою армію угорців, мордву і навіть "ізмаїльтян" (мусульман), але формували з них ударні частини, приречені на загибель в авангардному бою, і ставили позаду загороджувальні загони з відданих воїнів. Власні ж сили монголів перебільшені істориками.
Объяснение:
Хотя Кавказская война является самой продолжительной в истории России, она не занимает в исторической памяти русских приоритетного места в контексте более значимых событий: Отечественная война 1812 года, Революции 1917 года, Гражданская война и Великая Отечественная война. Кроме того, нужно иметь ввиду особенности исторической памяти русских, которые определяются православными ценностями: системообразующими для исторической и нравственной памяти являются те события, где проявились в наибольшей степени духовные качества по защите Отечества на грани поражения, что не всегда совпадает с рациональными оценками историков критической направленности: битвы Александра Невского, Куликовская битва, Бородино, Сталинград, блокада Ленинграда и т.п., а не победы за пределами ядра Отечественной территории. Где-то на периферии исторической памяти находится троекратное взятие Берлина, взятие Парижа, столиц европейских государств – это скорее предмет удовлетворения собственного достоинства, но не гордости.