ответ:Поглиблення суспільного поділу праці у другій половині XVI - першій половині XVII ст. сприяло появі на Україні нових міст. У цей час в Східній Україні були засновані Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Старокостянтинів, Умань, Бориспіль, Гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. У Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. Держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Як видно з люстрації XVII ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
Одночасно зростали старі міста й містечка. Наприклад, за 1552-1622 pp. у Каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у Черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у Києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). В 30-40-х роках XVII ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у Подніпров'ї. Так, лише за десятиріччя (1630-1640) Котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), Васильків — понад 8 (з 60 до 500), Лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
У 40-х роках XVII ст. на Україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. Деякі з них мали значне, як на той час, населення (Львів — 15-18 тис., Київ — 15 тис., Меджибіж — 12 тис., Біла Церква — понад 10,7 тис., Животів — понад 10,1 тис., Острог — 10 тис., Кам'янець — щонайменше 10 тис.). Типовим, однак, для України на той час було місто з 2-3 тис. жителів.
Міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й управлялись найчастіше на основі магдебурзького права. Але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). Так, у Київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у Брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. Загалом на Україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Конєцпольському, наприклад, лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок, Острозькому — 80 тощо.
Розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським судам та адміністрації. До них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. Утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. Власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.
Подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. Так, у 1629 р. в Кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. У Львові в XVII ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. Юридики існували також у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі.
Господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. Існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.
1. Появление вновь, возобновление, подъём после периода упадка, разрушения. Ренессанс в переводе с французского -ВОЗРОЖДЕНИЕ. 2. Высшим слоям общества , так как у них были деньги что бы восстанавливать какие либо вещи или города . 3. ермин Ринашименто (ит.) или Возрождение (по фр. Ренессанс) появился в XVI в. у Джорджо Вазари, известного итальянского мыслителя. Вазари рассматривал современную ему эпоху в искусстве как возрождение, наступившее после "мрачного средневековья" и полного упадка культуры. В XVIII в. термин был подхвачен Вольтером, в XIX в. распространён на всю культуру Италии ХV-XVI вв. и только позднее стал применяться для культуры стран Европы через определённый этап развития. Известный историк градостроительства А. Букин подсчитал, что в Северной Италии, Венеции, Флоренции - местах, откуда начали распространяться возрожденческие тенденции, из общего числа дошедших до нас соборов и палаццо (дворцов) 25% построено в Средневековье (до XIII в.), 65 % - в период Возрождения, и 10% в последующие годы, после XVI в. Возникает закономерный интерес к этому феномену, попытка выяснить, при каких условиях он произошёл и возможно ли его повторение впредь. Вместе с тем следует отметить, что в настоящее время отсутствует сколько-нибудь целостная и достаточно приемлемая общая концепция ренессансной культуры объяснить ставшие известными подчас противоречивые факты. Кризисные явления в средневековой культуре стали обнаруживаться ещё в Х в.: всеми сословиями овладела жажда наслаждений ...люди думали только о чувственных удовольствиях, о еде, питье, внешнем блеске, красивых женщинах; высшие блага утратили всякую цену для этих изнеженных и нравственно грубых людей... Императорская власть исчезла, папская власть существовала лишь по имени. ...почти не было людей, которые вели бы такую жизнь, как требовала церковь; религиозность ограничивалась исполнением обрядов; в монастырях не осталось следов нравственного порядка.
Во-первых вероятно потому, что в Италии сохранилось и было доступно наибольшее количество культурных памятников античности, в то время как во Франции их было намного меньше, а в Германии и Голландии их практически не было. В Испании же в это время ещё продолжалась Реконкиста, поэтому о культурном возрождении здесь можно говорить только вслед за возрождением национальным и государственным. Во-вторых у Италии (по историческим и географическим особенностям) были наиболее широкие контакты с Византией, которая на тот момент была признанным лидером в области культуры, искусства, наук и обладала также богатым наследием Античности. Позже, после падения Византии многие мастера отсюда перебрались именно в Италию. Ну и в третьих – материальное богатство итальянских городов во многом связанное тоже с Византией как центром торговых путей того времени, что дало возможность развивать не только жизненно необходимые отрасли хозяйства, но и искусство с науками.
ответ:Поглиблення суспільного поділу праці у другій половині XVI - першій половині XVII ст. сприяло появі на Україні нових міст. У цей час в Східній Україні були засновані Конотоп, Фастів, Лисянка, Шаргород, Кременчук, Гадяч, Миргород, Яготин, Старокостянтинів, Умань, Бориспіль, Гайсин та десятки інших міст і сотні містечок. У Волинському воєводстві в середині XVI ст. нараховувалося 68, а в 1629 p. — вже 114 міст. Держава й окремі феодали одержували від них значні доходи (збори з ремісників і торговців, плату за проїзд через місто, за місце на ринку тощо). Як видно з люстрації XVII ст., навіть деякі містечка стали давати своїм власникам у п'ять — десять разів більше доходу, ніж села, на місці яких вони виникли.
Одночасно зростали старі міста й містечка. Наприклад, за 1552-1622 pp. у Каневі кількість будинків збільшилася майже у сім разів (з 226 до 1644), у Черкасах — в 4,5 раза (з 257 до 1120), у Києві — в 3,6 раза (з 487 до 1750). В 30-40-х роках XVII ст. особливо інтенсивно розвивалися містечка у Подніпров'ї. Так, лише за десятиріччя (1630-1640) Котельва зросла більш як у 9 разів (з 70 до 633 будинків), Васильків — понад 8 (з 60 до 500), Лубни — майже в 6 разів (із 153 до 882).
У 40-х роках XVII ст. на Україні налічувалося вже близько тисячі міст і містечок. Деякі з них мали значне, як на той час, населення (Львів — 15-18 тис., Київ — 15 тис., Меджибіж — 12 тис., Біла Церква — понад 10,7 тис., Животів — понад 10,1 тис., Острог — 10 тис., Кам'янець — щонайменше 10 тис.). Типовим, однак, для України на той час було місто з 2-3 тис. жителів.
Міста, які належали державі (королівські), були також адміністративними центрами й управлялись найчастіше на основі магдебурзького права. Але більшість їх належала феодалам, у тому числі й церкві (католицькій або православній). Так, у Київському воєводстві з 206 міст королівських було 46, приватновласницьких — 150, церковних — 10; у Брацлавському воєводстві з 117 міст відповідно: королівських — 6, панських — 111 і т. д. Загалом на Україні понад 80% міст становили приватну власність, окремі з них також користувалися магдебурзьким правом. Деякі магнати володіли багатьма містами. Конєцпольському, наприклад, лише на Брацлавщині належало 170 міст і містечок, Острозькому — 80 тощо.
Розвиток міст, однак, гальмувався рядом факторів, зокрема так званими юридиками — земельними володіннями на території королівських міст світських і духовних феодалів, які не підлягали міським судам та адміністрації. До них іноді входили цілі квартали з ремісничим і торговим населенням. Утворювалися вони на основі привілеїв, виданих королем. Власники юридик поселяли тут ремісників, купців тощо, з яких на власну користь стягували різні збори, примушували відбувати повинності.
Подекуди, юридики досягали значних розмірів і давали великі доходи. Так, у 1629 р. в Кременці на користь магістрату йшла 1/3 подимного з 1224 жилих будинків, а на десять власників юридик — 2/3. У Львові в XVII ст. на шляхетських і церковних юридиках було близько 600 будинків з населенням понад 4,5 тис. чоловік. Юридики існували також у Києві, Луцьку, Вінниці, Чернігові, Самборі.
Господарська діяльність юридик, вилучених із компетенції міської влади, підривала економіку міст. Існування їх було прямим втручанням феодалів у міське життя.
Объяснение: