А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.
Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих в. Тільки корупція це, напевно, – потворний б.
Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.
Объяснение:ответ:
Класична (одностороння) демократія
В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.
У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.
По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".
Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.
Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?
Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.
Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).
Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.
У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.
За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).
Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.
Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.
Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!
Транайська демократія (фантастична)
Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.
Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.
Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.
При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.
Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.
1924 год, 1 мая – Родился в селе Овсянка, Красноярского края. Отец – Астафьев Петр Павлович (1901 г.рожд.). Мать – Потылицина Лидия Ильинична (1901 г.рожд.).Воспитывался бабушкой, мать утонула в Енисее, когда Астафьеву было 7 лет. Окончил 6 классов в городе Игарка, где жил с отцом и мачехой.BETWEENDIGITAL
1936-1937 – Беспризорник, потом детдомовец.
1941-1942 – Учится в Железнодорожной школе.
1942-1943 – Обучается в пехотном училище в Новосибирске.
1943 – Отправлен на передовую и до конца войны служит рядовым в пехотных частях;
1945 – После госпиталя женится на М.С.Корякиной (участница Великой Отечественной войны, литератор, автор 12 книг, в том числе "Отец", "Пешком с войны", "Липа вековая") и вместе с семьей живет на Урале (г. Чусовой, с 1963 — Пермь), где работает подсобным рабочим, слесарем, кладовщиком.
1951 – Публикация первого рассказа Астафьева – «Гражданский человек» – в газете «Чусовской рабочий».
1951-1955 – Астафьев – литературный сотрудник газеты «Чусовской рабочий». За четыре года работы в газете опубликовал более сотни корреспонденций, статей, очерков, свыше двух десятков рассказов.
1950-е – Издает в Перми книги рассказов для детей («До будущей весны», 1953,«Огоньки», 1955; итоговый сборник «Зорькина песня», 1960), роман о преобразовании отсталого колхоза «Тают снега» (1958).
1958 – Становится членом Союза писателей СССР.
1959-1961 – Учится на Высших литературных курсах при Литературном институте им. М.Горького в Москве.
1966 – Опубликована повесть "Кража".
1968 – Автобиографическая книга «Последний поклон» (над ней Астафьев работает с конца 1950-х гг. до начала 1990-х гг).
1971 – Повесть "Пастух и пастушка. Современная пастораль».
1976 – Роман «Царь-рыба» (Государственная премия, 1978)
1980 – Возвращается с Вологды в родные места, живет в Красноярске и селе Овсянка.
1979-1981 – В издательстве "Молодая гвардия" выходит собрание сочинений Астафьева в 4-х томах.
1986 – Опубликован «Печальный детектив».
1989 – За выдающуюся писательскую деятельность Астафьеву присвоено звание Герой Социалистического Труда.
1989-1991 – Народный депутат СССР. Секретарь Союза писателей СССР (1991г.), вице-президент ассоциации писателей "Европейский форум";
1991 – За повесть "Зрячий посох" (1981) Астафьеву присуждена Государственная премия.
1992-1994 – Роман «Прокляты и убиты» (кн.1-2, 1992-94, не окончен; в марте 2000
писатель заявил о прекращении работы над романом.
1998 – Повесть «Веселый солдат».
1999 – Астафьев награжден орденом "За заслуги перед Отечеством" II степени.
2001, 29 ноября – Виктор Петрович Астафьев умер.