Реформи 70-80-х pp. Особливості економічного розвитку
На відміну від Китаю, де традиціоналізм і консерватизм перешкоджали прийняттю європейських нововведень, молодий імператор Міцухіто рішуче вдався до творчого запозичення досвіду Європи. Японська цивілізація виявилася сприйнятливою для зовнішніх впливів.
Розвиток Японії в останній третині XIX ст. прискорився. Реставрація влади імператора супроводжувалась усуненням від управління державою тих великих землевласників, які чинили опір проведенню актуальних реформ. Очолений імператором уряд спирався на підприємницькі кола І нових землевласників, які були пов'язані переважно з сільським господарством, торгівлею та лихварством. Це обумовило характер реформ.
Важливу роль у послабленні впливу великих землевласників (князів) відіграла аграрна реформа, за якою частина землі відійшла до селян. Унаслідок реформи селяни отримали в приватну власність ті ділянки землі, що їх вони обробляли. Замість натурального податку було введено єдиний поземельний у розмірі 3% од вартості землі. Та навіть такий незначний податок виявився непідсильним для селян, бо вартість землі в Японії була дуже високою. Для сплати податку доводилося продавати до 50% урожаю. Зрештою, до 1890 р. 67% селян змушені були продати свої ділянки.
І все ж реформа дала простір для розвитку товарного виробництва.
Не забарилась і військова реформа. Армія комплектувалася на основі загальної військової повинності. Було створено військові академії та інші навчальні заклади. Офіцерський корпус комплектувався з самураїв. Японія готувалася до здійснення широкомасштабних планів експансії на материку.
Знищення князівств, введення префектур дозволило подолати роздробленість країни і консолідувати загальнонаціональний ринок (адміністративна реформа).
Реформи 70-80-х pp. вирвали Японію з міжнародної ізоляції, долучили до світового господарства, сприяли формуванню індустріального суспільства і політичному розвиткові.
Слабкість підприємницького капіталу обумовила провідну роль держави у створенні великих підприємств та арсеналів. Острівна країна субсидіюванням заохочувала розвиток своєї промисловості, віддаючи перевагу фірмам, які працювали на потреби армії та флоту. У 80-90-х pp. чимало державних фабрик І заводів було передано в оренду або продано приватним особам на пільгових умовах. Утворилися великі фірми ("Міцуї", "Міцубісі", "Ясуда", "Асано"). Підприємства часто передавалися до рук землевласників, вищих службовців. Так складався тісний зв'язок імператорського двору, землевласників і підприємців. За рахунок держави було створено систему транспорту і зв'язку. А втім, у промисловості домінували дрібні підприємства. Рівнем технічного розвитку Японія значно поступалася європейським державам.
Зростання японської промисловості
Роки
Виробництво (у тис. т)
вугілля
чавуну
сталі
1895
4773
25
1
1913
21 316
240
255
Індустріальний розвиток відчутно змінив .соціальну структуру японського суспільства. Формувався клас підприємців. У систему найманої праці втягувалася дедалі більша частина населення.
Переплетення інтересів імператорського двору, землевласників і промисловців, жорсткі методи експлуатації населення, орієнтація на континентальну територіальну експансію визначили своєрідність японського розвитку індустріального суспільства. Зовнішньополітична експансія в Японії набула чолового значення як національна стратегія модернізації суспільства.
МАДЯРИЗАЦІЯ
На Закарпатті в кінці 19 початку 20 століття,, зі сторони угорської влади проводилася активна політика мадяризації українців, що привело до кволості національного руху українців.
ПОЖЕЖНО-РУХАНКОВІ ТОВАРИСТВА
На Східній Галичині в кінці 19 на почтку 20 ст. виникли перші українські пожежно руханкові товариства "Січ" та "Сокіл", які займалися фізичним та духовним вихованням.
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ЗДВИГ
28 червня 1914 р. понад 12 тис. учасників фізкультурно-спортивних товариств урочистою ходою пройшлися вулицями Львова, на честь 100-річчя з дня народження Т. Шевченка, що увійшло в історію під назвою Шевченківський здвиг.
Объяснение:
Буду рада якщо відзначиш, як найкраще
Проведение реформы было вызвано следующими причинами: Устаревшая система призыва новобранцев. В Римской республике действовала система ополчения – созыв определенных категорий граждан для ведения конкретной войны. Отрываясь от мирной жизни, они включались в войска и возвращались к повседневным делам после завершения военной кампании. Цензовый характер римской армии. Служба в армии считалась для римлян привилегией, поэтому к ней допускались только «положительные» граждане, имеющие определенное благосостояние и крепкое хозяйство, а также, возможность вооружиться на собственные средства. Соответственно, обедневшие граждане теряли право службы в легионах. Зависимость организации военного строя от имущественного положения воина. Аристократия занимала командные должности, богатые граждане составляли конницу, менее состоятельные комплектовали тяжеловооруженную пехоту, самые бедные – легковооруженную пехоту.
Объяснение: