Официльной целью Реконкисты было освобождение христианского народа центрального и южнго Пиренейского полуострова от власти мусульман. Такова была единственная цель для участвовавших в войне крестьян и горожан. Однако феодальная знать преследовала и иную цель - создать на завоеванной земле новые владения и править в них.
На Пиренейском полуострове возникли такие государства, как Кастилия, Арагон, Леон, Каталония и другие. В финале Реконкисты большая часть государств объединилась в королевство Испания. Португалия осталась сама по себе.
Реконкисту тормозили разногласия между различными новыми христианскими государствами. Поэтому ее финальный этап не наступил, пока не была создана единая Испания.
Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною. Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті. На чолі Венеціанської республіки стояв дож, якого обирали довічно. Але влада його була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася в руках вузького кола найбагатших родин, прізвища яких було записано до спеціальної «Золотої книги». Для контролю за дожами і представниками знаті існували спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою. Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів. Аби швидко реагувати на зміни в Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів, їхнім головним завданням було повідомляти про події, що відбуваються в тих державах, де вони знаходилися.