Західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обґрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців у Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на 3О років і надання радянській державі кредитів.
Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в глухий кут і в принципі не принесла нічого позитивного.
Объяснение:
Князь Костянтин Іванович Острозький народився в 1460 році на Волині. Рано втратив обох батьків. Розпочавши свою військову кар'єру за часів короля Яна I Ольбрахта, став одним із найвидатніших полководців XVI століття. Сучасники порівнювали його зі стратегами античності — провів 35 битв, програв 2, брав участь в успішних кампаніях проти татар та Московської держави.
За перемогу біля Очакова проти сил хана Мехмет-Ґірея першим отримав посаду Великого гетьмана Литовського 10 серпня 1497 року.[3]
У битві над Ведрошею 14 липня 1500 року русько-литовсько-польське військо під керівництвом Костянтина Острозького зазнало поразки від московського війська, сам Костянтин потрапив у полон. 1506 року Василій ІІІ змусив Костянтина Острозького підписати присягу на вірність; отримавши свободу пересування, втік на Волинь у 1507 році. 4 грудня 1507 року король надав йому правом «доживоття» монастир св. Миколая в Жидичині.
Незважаючи на заборону будувати у Великому князівстві Литовському нові церкви, 19 червня 1511 отримав дозвіл короля на перебудову соборної церкви Вільнюса — Пречистої Богородиці. 2 липня 1511 отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади (аналогічний документ король видав 9 лютого 1522 року для Турівської та Пінської єпархій за його сприяння в проханні архієпископа Йонаша (Івана). У 1514 отримав дозвіл на будівництво мурованої церкви Св. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільнюсі. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі[4].
Король Сиґізмунд I Старий повернув князеві посаду Великого гетьмана Литовського в 1507.
1508 під Слуцьком і 28 квітня 1512 під Вишневцем (Лопушним) розгромив кримських татар.
Корогва Костянтина Острозького у битві під Оршею
1513 року почалась нова війна з московитами. 8 вересня 1514 року в битві під Оршею військо Костянтина Острозького розбило московське військо воєвод Івана Челядніна та Михайла Голиці.
2 серпня 1519 військо Костянтина Острозького зазнало поразки у битві під Сокалем від татар.
Після смерті митрополита Йосифа ІІ Солтана на своє прохання за дозволом короля від 26 вересня 1521 року отримав опіку над майном Київської митрополії до часу обрання нового митрополита. 17 липня 1522 року отримав від короля привілей ставити печатки з червоного воску[5]. Йому також довіряв наступний митрополит — Йосиф Русин.
Зайняв нейтральну позицію в конфлікті між Ольбрахтом Гастольдом та Миколою Радзивіллом, зумів зберегти з обома добрі взаємини. Коли їхній конфлікт почав переходити у громадянську війну, пробував бути посередником між ними. Мав напружені стосунки з Ольбрахтом Гастольдом після виборів 4 грудня 1522 року, добрі — з королевою Боною.
1524 спільно з коронним гетьманом Миколаєм Фірлеєм намагався зупинити наїзд військ кримського хана на Волинь і Поділля, але їм забракло для цього сил.
Натомість 2 липня того ж року князь розгромив турків під Теребовлею[6].
14 вересня виїхав з Кракова до табору короля під Львовом, де оскаржував сепаратистські дії О.Гастольда. Добрі взаємини з королевою не зміцнили його позицій у ВКЛ,[7]
Надгробок князя (втрачений)
1527 брав участь (разом з польним гетьманом литовським Юрієм Радзивіллом «Геркулесом») у битві під Ольшаницею на Київщині; звільнив з татарського полону 40 000 [українських] бранців, а 7 000 татар взяв у полон. Полонених татар розселив в Острозі — вони мали охороняти місто. Одна з вулиць міста називається Татарською донині. Збройні протистояння із військами південного сусіда були для К.Острозького звичним ділом — розробив проти них спеціальну тактику ведення бою.
Портрет князя
Православний, користувався руською мовою. Домігся значного обмеження впливу світських урядників на церковне життя та справи; зокрема, припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших споруд. Заклав православний монастир в селі Дермань та Богоявленський собор в Острозі. Окрім того, на честь своїх перемог він будував храми в інших місцях Литовської та Польської держав. Його грошові фундації були чи не найбільшими серед пожертв у всьому князівстві. Як потім було написано: «Для немічних притулки, для дітей школи, для людей рицарських в Академії Марсовій списи з шаблями залишив».
Помер 11 вересня 1530 в Турові, похований у Києво-Печерській лаврі.
Объяснение:
проверено