Древний Вавилолн - бронзовый век, новый Вавилон - железный век.
Древний Вавилон территориально гораздо меньше Нововавилонского царства и не имеет выхода к морю.
В новом Вавилоне применялось насильственное переселение народов с завоеванных территорий.
В обоих случаях правил царь, власть которого никем не ограничивалась.
Объяснение:
В 1895 г. до н. э. было создано независимое царство с центром в Вавилоне. Создал его вождь амореев. То есть древний Вавилон образовался в эпоху бронзы.
Нововавилонское царство существовало в Месопотамии в период с 626 по 539 гг. до н. э., то есть в эпоху железа.
В древности Вавилон - это государство между Тигром и Евфратом, то есть не очень большое по размеру.
Нововавилонское царство имело внушительную территорию. Оно объединило Верхнее и Нижнее Междуречье и имело выход к Средиземному морю.
В отличии от древнего Вавилона цари нового Вавилона применяли политику этнической ротации. То есть они переселяли народы в чужие земли, а жителей центра страны переселяли в провинции.
И в древнем Вавилоне и в Нововавилонском царстве по главе стоял царь с неограниченной властью.
Приблизно одночасно із переходом до вищої стадії соціальності в розвитку ранньоземлеробських общин Месопотамії аналогічні процеси відбувалися в північно-східній частині Африки, де складалася давньоєгипетська цивілізація. Територія сучасного Єгипту була заселеною ще за часів палеоліту. У ту добу Північна Африка була величезним степовим простором, тоді як Європа лежала скута льодовиками. До часів виникнення давньоєгипетської цивілізації, тобто за 4 тис. рр. до н. е., клімат різко змінився, перетворивши вузьку долину Нілу із заболоченою дельтою на оазис, з усіх боків оточену пустелями. її основна територія не була великою - лише 50 тис. кв. км. Грецький історик і мандрівник Геродот у V ст. до н. е. назвав Єгипет "подарунком Нілу". І дійсно, жоден інший географічний фактор не мав такого фундаментального впливу на формування єгипетського ладу життя й історії, як Ця велика ріка. З озер центральної Африки бере початок Білий а з гір Ефіопії - Блакитний Ніл, які зливаються в Хартумі і линуть разом на північ, де дельта приводить їх у Середземне море. На відміну від Тигру в Месопотамії вода рідко приносила смерть і руйнування, а, насамперед, діяла як сила творення. Єгиптяни ніколи не боялися своєї великої ріки так, як боялися своїх великих Рік жителі Межиріччя.
Нерон – римський імператор, правив Римом з 54 до 68 року. Він відрізнявся марнославством, грамотним веденням зовнішньої і внутрішньої політики, деспотизмом. Він став останнім імператором з римської династії Юліїв-Клавдіїв. Луцій Доміцій Агенобарб (Нерон Клавдій Цезар Август Германік) народився 15 грудня 37 року в місті Антіум, Італія, недалеко від Риму. Незабаром батька хлопчика помер і його вихованням зайнялася тітка, давши йому прекрасну освіту. У 49 році римський престол зайняв Калігула, який одружився на матері Нерона – Агрипині і усиновив його. Так юнак став спадкоємцем престолу. Мати одразу ж зайнялася навчанням сина. Вихователем Нерона став Сенека – оратор, мислитель і філософ. Агрипина всіляко намагалася усувати конкурентів сина. Подейкують, що смерть Калігули також справа її рук, так як жінка стала побоюватися того, що чоловік передасть владу своєму рідному синові. Правління Нерона почалося з того дня, як помер Калігула. Нерону було тільки 16. Мати Нерона хотіла правити Римом через свого сина. Вона намагалася вплинути на його політику і отримати владу для себе. Зрештою, Нерон втомився від впливу своєї матері і відмовився слухати її. Агрипина розлютилася і почала змову проти Нерона. У відповідь Нерон вбив свою матір. У 55 році він почав займатися справами держави. У ранні часи Нерона при владі проходила боротьба з корупцією, багато посадових осіб було заарештовано, знизилися податки. Незабаром Нерон ставав тираном. Він стратив тих, хто йшов проти його волі, усував політичних суперників. Нерон почав вести себе як божевільний і вважав себе скоріше художником, ніж імператором. Він витрачав великі суми грошей на екстравагантні вечірки і почав виконувати свої вірші і музику публічно. У 64 році сталася трагедія – горів Рим, і деякі історики вважають, що він сам став ініціатором пожежі, щоб звільнити місце для нового палацу. Тоді в Римі згоріли 10 районів з 14. Нерон же звинуватив в тому що сталося християн, наклав на провінції великий податок. Безліч християн були вбиті. Їх стратили жахливими в тому числі спалювали живцем, розпинали і кидали собакам. Через рік імператор вступив в конфлікт з Сенатом, який, в свою чергу, підготував змову з повалення імператора. Дізнавшись про це Нерон протягом декількох днів схопив всіх змовників. У зовнішній політиці він не досяг особливого успіху. Правитель займався зміцненням кордонів територій, які були завойовані до нього. Єдине в чому він ще відзначився, так це в придушенні повстання королеви британських земель, що увійшли до складу Римської імперії. У 68 р н.е. деякі римські провінції почали повставати проти Нерона. Боячись, що Сенат його покарає, Нерон покінчив життя самогубством за до одного зі своїх помічників.
Объяснение: