ответ:Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.
Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями і лише доводив своє право володіти ними визначити, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася нав'язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування. В усіх державних установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу денаціоналізації українців.
Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані. Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х pp. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії Терезіх та її сина Йосифа II.
В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відповідно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників, було також обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо.
Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імперської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів центру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпорядженнями зі столиці.
Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями і лише доводив своє право володіти ними визначити, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єднанням різних народів, з яких жоден не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього австрійська влада не намагалася нав'язувати своїм підданим єдину загальноімперську культуру. Однак, у національному житті західних українців, що потерпали раніше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в Східній Галичині, під владою Габсбургів відчутним стало також онімечування. В усіх державних установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу денаціоналізації українців.
Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані. Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х pp. XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійсненням в усій імперії реформ імператриці Марії Терезіх та її сина Йосифа II.
В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відповідно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників, було також обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та свята, примусові роботи без згоди селян тощо.
У 1780-1782 pp. Йосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водночас селянам надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина тощо. У 1789 р. Йосиф II видав закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті цю норму скасували.
В адміністративній сфері "королівство Галичини і Лодомерії" було поділено на округи, припинено дію всіх польських законів із 1786 р. і замінено їх на загальної м перські.
В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах греко-католицьку та римо-католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено примушувати греко-католиків змінювати віру. Імператор Йосиф II за законом 1781 р. надав рівні прав у своїх володіннях послідовникам не лише всіх християнських церков, а й євреям. Некатолики здобули однакові з католиками права на державну службу.
Объяснение:
Павел I, помимо другого наследия своей матушки Екатерины II, уничтожил в России робкие зачатки местного самоуправления. Вы указывали: «В этом сказалась одна из характерных особенностей исторического развития России: характер и структура политической власти, необходимые для поддержания территориальной целостности и политической стабильности столь огромного имперского пространства, были в принципе несовместимы с гражданскими свободами и самостоятельностью отдельных групп населения». Такое противоречие было характерно только для павловской эпохи или для более позднего времени тоже?
Повстання надзвичайно швидко охопило територію Брацлавщини, Волині, Київщини, Поділля та деяких районів Галичини.
Объяснение: