Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.
Период Николая | можно назвать веком прогресса в истории России.
При нем была увеличено производство, открыта множество фабрик ( а не мануфактур), была построена первая железная дорога (1837 г.), была снижена инфляция, денежная реформа( Реформа Канкрина), была проведена реформа образования, были попытки отмены Крестьянской реформы ( Реформы Киселева), также Николаю | удалось недопустим бунтов и революция во время его правления, в отличие от Западной Европы, в которой практически каждой стране происходили восстания и революции.