С конца 1920 года положение правящей в России коммунистической партии стало стремительно ухудшаться. Многомиллионное российское крестьянство, отстояв в боях с белогвардейцами и интервентами землю, все настойчивее выражало нежелание мириться с удушавшей всякую хозяйственную инициативу экономической политикой большевиков.
Последние упорствовали, ибо не видели в своих действиях ничего ошибочного. Это понятно: ведь "военный коммунизм" расценивался ими не просто как сумма вынужденных войной чрезвычайных мер, но и как прорыв в правильном направлении -- к созданию нетоварной, истинно социалистической экономики. Правда, признавали большевики (да и то в основном позднее), продвинулись к новой экономике по пути коренной ломки прежних рыночных структур намного дальше и быстрее, чем планировалось первоначально, и объясняли это тем, что буржуазия сопротивлялась по-военному, и необходимо было ради защиты революции немедленно лишить ее экономического могущества. В новых же, мирных условиях, крестьянам следует набраться терпения, исправно поставлять в город хлеб по продразверстке, а власть "разверстает его по заводам и фабрикам", оперативно восстановит на этой основе почти полностью разрушенную за годы лихолетья промышленность, вернет крестьянству долг -- и тогда-то , по словам Ленина, "выйдет у нас коммунистическое производство и распределение".
В ответ один за другим в разных концах страны ( в Тамбовской губернии, в Среднем Поволжье, на Дону, Кубани, в З.Сибири) вспыхивают антиправительственные восстания крестьян. К весне 1921 г. в рядах их участников насчитывалось уже около 200 тыс. человек. Недовольство перебросилось и в Вооруженные Силы. В марте с оружием в руках против коммунистов выступили матросы и красноармейцы Кронштадта -- крупнейшей военно-морской базы Балтийского флота. В городах нарастала волна массовых забастовок и демонстраций рабочих.
По своей сути, это были стихийные взрывы народного возмущения политикой Советского правительства. Но в каждом из них в большей или меньшей степени наличествовал и элемент организации. Его вносил широкий спектр политических сил: от монархистов до социалистов. Объединяло эти разносторонние силы стремление овладеть начавшимся народным движением и, опираясь на него, ликвидировать власть большевиков.
В критической ситуации первой послевоенной весны руководство компартии не дрогнуло. Оно хладнокровно бросило на подавление народных выступлений сотни тысяч штыков и сабель регулярной Красной Армии. Одновременно В.И.Ленин формулирует два принципа "урока Кронштадта". Первый из них гласил: "только соглашение с крестьянством может социалистическую революцию в России, пока не наступила революция в других странах". Второй "урок" требовал ужесточить "борьбу против меньшевиков, социалистов-революционеров, анархистов" и прочих оппозиционных сил. с целью их полной и окончательной изоляции от масс.
До початку XVI ст. Франція була однією з найбільших і розвинених європейських країн. В ній налічувалося близько 15 млн. населення. Париж був найбільшим європейським містом з населенням понад 300 тис. осіб, з багатою і різноманітною промисловістю. Поряд з іншими великими центрами - Ліоном, Руаном, Бордо, Марселем, Орлеаном - були багато середніх за величиною міста і дрібні городки і бурги (селища). Але все ж основна маса населення жила в селах, і країна в цілому ще залишалася аграрною.
Територія країни в XVI ст. була трохи менше площі сучасної Франції. За її межами лежали (відійшли в 1493 р. до Габсбургів і включені потім до складу іспанських територій) Артуа і дрібні північно-східні провінції, а також Франш-Конте. Три єпископства - Туль, Мен і Верден, як і Лотарингія з Ельзасом, входили тоді в «Священну Римську імперію». Савойя, Корсика, піренейські області - Наварра, Беарн і Руссільон - також не входили в той, час до складу Французької держави.
Ще позначалося поділ країни на Північ і Південь. Південь, приєднаний в середині XV ст. і не зрощений економічно з північною частиною країни, не втратив прагнень до сепаратизму, що яскраво проявилося у другій половині XVI ст., в період громадянських воєн. Ще чисто формальним залишалося приєднання до Франції Бретані. Процес справжнього внутрішнього згуртування країни, економічного, мовного і культурного, і формування французької нації на базі розвитку капіталізму лише починався.
Розвиток капіталістичних відносин у Франції XVI ст. було тимчасово затримано тривалим економічним занепадом і політичною кризою, що вилилася у форму громадянських воєн 1559-1594 рр.. Таким чином, історія XVI і першої половини XVII ст. розпадається на три періоди: 1) 1500 - кінець 50-х років - зародження елементів капіталізму, формування абсолютної монархії, тривалі зовнішні війни (так звані італійські війни), 2) початок 60-х років-1594 - громадянські війни, економічний занепад , криза абсолютизму, 3) 1595-1648 рр. .- остаточне торжество абсолютної монархії у Франції, подальший розвиток капіталістичних відносин, участь Франції у Тридцятилітній війні.
Объяснение: