У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение:
Культура Стародавнього Риму є другим етапом античної культури.
Не підлягає сумніву вплив на Рим культури Стародавньої Греції.
Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи.
Значення римської культури для світової цивілізації важко переоцінити.
Ще й зараз більшість наукових, медичних, юридичних термінів - латинського походження.
Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, системі державного та приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя.
Творчий геній римлян яскраво виявився в архітектурі.
Будували головним чином споруди практичного призначення - міські дороги, мури, мости, акведуки (водогін), базиліки, складські приміщення, цирки.
Особливу сторінку в культурному розвитку стародавнього Риму являє період римської імперії.
В архітектурному мистецтві за часів імператорського Риму приходить пишність і розкіш. Ідея величі Риму знайшла своє найяскравіше втілення в грандіозних пам´ятках архітектури. Тут малась на увазі політична мета - підкреслити щедрість правителя і зберегти його ім´я в пам´яті потомків
ответ:Соборное Уложение обобщило и подытожило основные тенденции в развитии русского права XV—XVII веков.Оно закрепило новые черты и институты, свойственные новой эпохе, эпохе наступающего российского абсолютизма.В Уложении впервые была осуществлена систематизация отечественного законодательства; была сделана попытка разграничения норм права по отраслям.
Соборное уложение стало первым печатным памятником русского права. До него публикация законов ограничивалась оглашением их на торговых площадях и в храмах, о чём обычно специально указывалось в самих документах. Появление печатного закона в значительной мере исключало возможность совершать злоупотребления воеводами и приказными чинами, ведавшими судопроизводством. Соборное Уложение не имеет прецедентов в истории русского законодательства. По объёму оно может сравниться разве что со Стоглавом, но по богатству юридического материала превосходит его во много раз.
Соборное уложение 1649 года действовало вплоть до 1832 года, когда в рамках работы по кодификации законов Российской империи, проводимой под руководством М. М. Сперанского, был разработан Свод законов Российской империи. Предыдущие многочисленные попытки кодифицировать законодательство, появившееся после издания Уложения, успеха не имели.
Объяснение: