Об’єднання Галичини і Волині в одне князівство вперше здійснилось за правління волинського князя Романа Мстиславича. Початок діяльності Романа був пов’язаний з Новгородом, де короткий час (1168 — 1170) він був князем 1. Повернувшись після смерті батька на Волинь, як старший, одержав Володимир. Деяку славу дав йому успішний похід на ятвягів, литовське плем’я, яке своїми набігами непокоїло Волинь 2.
Роман підтримував близькі зв’язки з київським князем Рюриком Ростиславичем, своїм тестем, і від нього одержав міста на Росі *. Зважаючи на небезпечний характер цього району, Роман брав діяльну участь у походах на половців. Але водночас він встряв у дрібну феодальну боротьбу, яка руйнувала Київщину, і затрачував на це багато даремних зусиль **.
У своїх політичних планах Роман спирався в основному на сили Володимирського князівства. Його брати і племінники, хоч і мали свої уділи, окремої політики не вели, а у всьому підкорювалися Романові ***. Підтримкою служили йому володимирські «ліпші мужі» — бояри і верхівка міст, які повністю солідаризувалися з планами князя .
Я могу предположить, что дело было в следующем: несмотря на голод в собственной стране, правительству СССР необходимо было на тот момент проводить политику возвращения утерянного в результате революции статуса нашей страны как мирового экспортера зерна в европейские страны. Именно поэтому сталинское правительство «выжимало» из собственных закромов нужное самим зерно, боясь потерять экспортную квоту. Мне трудно судить насколько это было правильно, но если бы мы отказались от поставок хлеба, то это, безусловно бы, повлияло на начало и ход мирового кризиса, тем более, что Индия и Китай, решая свои социальные проблемы, уже ловко «завернули всем шубу» и перешли на самообеспечение, оставив мировой рынок без привычных всем товаров (ткани, чай, сахар, соль, специи, рис и т.д.)