Катерина велика (1729 — 1796), імператриця Росії. Походження німецької принцеси Софії Фредеріка Augusta з Ангальт-Zerbst. В 1745 році вона вийшла заміж за великий князь Петро Федорович, майбутнього імператора Петра III, кого вона усунутий від престолу в 1762 році, спираючись на сторожі (г. г. і. г.. Орлов та ін.). Основні напрями діяльності: (I) вітчизняних politikaPri Катерини II там було значне зміцнення російської держави, свою політику назвати освічений абсолютизм. реорганізовано Сенату в 1763, секуляризації землі (1763-1764), скасували гетьмана України. Під керівництвом 1767-1769 комісії заклав років коли вона зросла гноблення селянства, яке було селянській війні 1773-1775 років, під керівництвом Pugachyov Омелян. видав створення для керування на провінція 1775 році, листи патент дворянства в 1785 році, яка нарешті подано привілеї класу dvorân. II. нинішня зовнішня політика Катерини II в результаті російсько-турецької війни 1768-1774, 1787-1791 року. Росія, нарешті, укорінені в Чорному морі, приєдналися Чорного моря, Кубані, Крим прийняла громадянство РФ під Східної Грузії за часів правління Катерини II зробив поділів Польщі (1772, 1793, 1795), за який Росії поступилася Західноукраїнський, Білоруська та Литовський дивPIM. він переїхав ряд визначного військового та політичного діяча — о. в. Суворов, Ушакова F.f., г. Потьомкіна. Румянцева. Листувався з Вольтер та інших фігур, французького тництва. Після спалаху першої французької революції боровся зі свого впливу, багатогранність в Росії. Був автором багатьох бестселер, драматургія, журналістська, науково -популярних праць, "Нотатки".
Объяснение:
Однажды мне пришлось посетить древнюю Александрию и сейчас я расскажу
вам о ней. Плыла я туда на корабле. Ещё издали я увидела досгаточно большой
маяк на острове Фарос, он был лишь на чуть-чуть меньше пирамиды Хеопса.
Надобность в этом маяке была велика! По ночам над его куполом, увенчанным
статуей Посейдона, пылал огонь, который освещал всё в округе. С вершины
этого маяка наблюдали за морскими не приближается ли вражеский флот.
Наконец я прибыла в саму Александрию. Город был выстроен по единому плану,
все его улицы пересекались под прямыми углами. Главная улица, вымощенная
мраморными плитками, была самой широкой и тянулась более чем на б км. С
утра до позднего вечера все улицы Александрии были заполнены людьми.
Крупнейшим центром науки являлся Музей, занимавший целый район. Ученые и
поэты съезжались туда, по приглашению царя Египта, из разных стран . В музее
им предоставляли бесплатное жильё, питание и помещения для занятий. По
вечерам обитатели музея встречались в красивом портике, где вели научные
споры и знакомили друг друга со своими открытиями. При Музее так же
находилась знаменитая Александрийская библиотека, которая насчитывала
около 700 тысяч папирусных свитков.
В Александрии я пробыла несколько дней, после мне пришлось оттуда уехать.
Но этот прекрасный городя не забуду никогда!
Період Мейдзі (яп. 明治時代, Мейдзі дзідай) — період в історії Японії з 1868 по 1912 роки. Тривав від початку реставрації Мейдзі до вступу на трон імператора Тайсьо.
Назва періоду Мейдзі походить від однойменного девізу імператорського правління який використовувався в Японії з 1868 по 1912 роки.
Період Мейдзі характеризувався модернізацією і вестернізацією Японії, створенням централізованої Японської імперії, переможними війнами з цинським Китаєм і імперською Росією, та приєднанням Тайваня і Кореї до Японії.
Реформи
Період перебування при владі імператора Муцухіто було названо «Мейдзі» — «освічене правління». У цей час були проведені реформи. Починаючи з 1860-х у країні проводиться низка реформ, що насамперед ліквідувала поділ країни на окремі князівства.
У 1871 видано указ про новий адміністративно-територіальний устрій: скасовувався поділ на князівства, територія Японії поділялася на префектури.
Самурайське ополчення перетворювалося на регулярну армію. У 1872 видано декрет про створення збройних сил на основі загальної військової повинності. Також було видано закон про скасування станових привілеїв, формальне зрівняння в правах усіх громадян. Пізніше було ліквідовано внутрішні мита, проголошено свободу торгівлі, пересування і перевезення товарів.
Переглядалися старі закони, вводилися нові, єдині для всієї держави і всіх груп населення. У наступні роки було проведено судову реформу: створювалися суди європейського типу.
З метою створення сприятливих умов для розвитку торгівлі й промисловості була проведена грошова реформа, вводилася єдина грошова одиниця — ієна. Оскільки довгий час політичним центром Японії було місто Едо (столиця сегуна Токугава), сюди були переведені з Кіото імператорський двір та уряд. Місто отримало назву Токіо.
З виданням Рескрипту про освіту була також здійснена реформа освіти. Створювалися нові середні школи, відкрився Токійський університет. Уряд заохочував відправку японців за кордон для отримання освіти.
У 1872—1873 проведено аграрну реформу. Скасовувалася власність князів і феодалів на землю, офіційно дозволялася купівля-продаж землі. Власність на землю була визнана за тими, хто фактично нею розпоряджався. Це узаконило права «нових» поміщиків і- заможних селян. У результат реформи — третя частина оброблюваної землі в Японії була вилучена із власності селянських громад. Аграрна реформа поклала початок розвитку капіталістичних відносин в японському селі, не ліквідувавши при цьому поміщицького землеволодіння.
Крім соціально-економічних реформ, в Японії були проведені й політичні зміни. У 1889 прийнято Конституцію, яка залишалася чинною до 1946 і була однією з найконсервативніших. Зразком для неї слугувала Конституція Пруссії, прийнята ще до об'єднання Німеччини. Особа імператора була священною та недоторканною. За ним закріплювалися права оголошення війни і миру, призначення і звільнення всіх цивільних та військове посадовців, скликання і розпуск парламенту. Імператор був верховним головнокомандувачем збройних сил Японії.
Конституція законодавчо закріплювала існування парламенту, що складався з двох палат — палати перів та палати представників. Більшість палати перів складали члени імператорської династії, вища титулована знать та особи, призначені імператором. Частина палати перів обиралася терміном на сім років найзаможнішими платниками податків.
Палата представників обиралася кожні чотири роки. Виборчим правом користувалися чоловіки віком від 25 років, що проживали у своєму виборчому окрузі не менше 1,5 року і сплачували високий податок (таких в країні була незначна частина). Парламент мав законодавчі права і затверджував бюджет. Проте кабінет міністрів звітувався не перед парламентом, а перед імператором.
Объяснение: