1) Різдво. Вранці 7 січня люди радісно вітаються фразою «Христос народився!», а у відповідь чують — «Славімо його!». У цей день прийнято ходити до церкви на святкову молитву, а також в гості до родичів.
На відміну від Святвечора, під час різдвяних гостин вже не обмежуються пісною їжею. На стіл у цей день кладуть шинку, ковбасу, яйця, холодець тощо.
Обов’язковою різдвяною традицією є колядування — звичай, під час якого групи колядників піснями славлять господарів. Найчастіше в таких піснях звучать побажання щастя, здоров’я та достатку. По закінченню співу, господарі виносять колядникам солодощі або гроші.
Традиційно в Україні колядують діти, дорослі парубки та дівчата (в Галичині інколи ще й ґазди). А от починають колядувати не в усіх місцевостях одночасно:
на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір;
в Слобідській Україні та на Гуцульщині — в перший день Різдва, після того, як у церкві закінчиться Богослужіння;
на Західному Поділлі — вранці на другий день свят.
Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.
Давнім та унікальним різдвяним звичаєм є ходіння з вертепом, здебільшого поширене в Західній Україні.
Вертеп — це пересувний мініатюрний ляльковий театр, розміщений в спеціальному коробі (маленькому ящику), в якому показували вистави, розділені на дві частини. У першій — розігрувалися сцени, пов’язані з народженням Христа й біблійними персонажами. Друга (світська) — описувала історії з життя людей.
Неодмінний атрибут вертепу — різдвяна зірка. Її вважають символом радості, саме вона несе новину про народження Ісуса.
Варто зазначити, що традиції святкування Різдва в Україні не обмежуються статичним вертепом з ляльками. Великої популярності в нашій країні набув і живий вертеп, в якому ролі різних персонажів виконують живі люди.
Ще однією традицією святкування Різдва в Україні є ворожіння. Вважалося, що в цей день воно найправдивіше, оскільки межі між світами живих і мертвих стають найбільш тонкими, і потойбічні сили проникають у людський світ, відкриваючи таємниці майбутнього.
Ворожінням займалися переважно дівчата. Вони ворожили на добрий врожай, погоду, багатство, а найбільше — на судженого та заміжжя.
Крім того, українці дотримуються давньої традиції миритися в цей день, пробачати один одному образи. 2) Великдень. Для українців Великдень – це не тільки різнокольорові писанки і смачна паска. Це особливе свято, коли слідують традиціям і вірять у диво. Існує безліч повір’їв і застережень на Великдень. Дотримуючись їх, усе бажане здійснюється.
За традицією, Великодню передує серйозна підготовка:
а) Великий семитижневий піст – очищення думок, душі і тіла
Піст починається відразу після Масляної. Сім тижнів віруючі не їдять продукти тваринного походження, у певні дні повністю відмовляються від їжі або вживають лише сиру їжу. Вважається, що, дотримуючись міри в їжі, людина вчиться утримуватися від інших спокус і гріхів.
б) Великий або Чистий четвер – прибирання перед Великоднем
У цей день людина повинна повністю очистити себе і оселю: зробити прибирання у будинку, скупатися до сходу сонця у відкритій водоймі або прийняти контрастний душ. Тим, хто постує, дозволені хліб і червоне вино.
Згідно великодньої традиції, у цей день потрібно ставити тісто для пасок і фарбувати яйця. Заборонено шуміти, співати, веселитися, гадати і скандалити.
в) Страсна п’ятниця – день розп’яття і смерті Ісуса
Це найсуворіший і найсумніший день тижня. Люди моляться, відвідують церковні служби і утримуються від їжі. Під суворою забороною домашня робота, веселощі і пісні, кажуть: «хто пісні у Страсну П’ятницю співає – на Великдень сльози проллє».
Не можна брати у руки гострі і ріжучі предмети. Заборонено протикати землю залізом, тобто працювати на дачі – до біди. Згідно з повір’ям, білизна, випрана у цей день, покривається кров’ю. У п’ятницю дозволено лише пекти паски і хліб.
Воскресіння Христове
У ніч на неділю, після опівночі, дзвін сповіщає про Воскресіння Христове і початок великодньої служби. Богослужіння проводяться особливо урочисто й тривають вони до ранку.
Кульмінацією служби стає обряд освячення пасок, яєць, вина та ін. Частину принесених страв залишають у церкві для знедолених.
Деякі люди здійснюють паломництво до знаменитих храмів України. Послухати святкову службу та освятити продукти можна у чудовій Свято-Успенській Почаївській лаврі, навідатися до Києво-Печерської лаври або ж відправитися до золотоверхого Чернігова і відвідати Преображенський собор або стародавню Катерининську церкву.
Святкування тривають тиждень, який називається Світлою великодньою седмицею, а кожен із днів носить назву світлого – світлий понеділок, світлий вівторок і т.д.
«Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!»
Традиції христування вже 2000 років: весь період святкування при зустрічі люди вітають один одного словами:
– «Христос воскрес!»
– «Воістину воскрес!», триразово цілуються і обмінюються писанками.
Речь идет о Александре Невском
Объяснение:
Согласно канонической версии, Александр Невский рассматривается как святой, как своего рода золотая легенда средневековой Руси.
В XIII веке Русь подверглась ударам с трёх сторон — католического Запада, монголо-татар и Литвы. Александр Невский, за всю жизнь не проигравший ни одной битвы, проявил талант полководца и дипломата, заключив мир с наиболее сильным (но при этом более веротерпимым) врагом — Золотой Ордой — и отразив нападение немцев, одновременно защитив православие от католической экспансии. Эта трактовка официально поддерживалась властью как в дореволюционные, так и в советские времена, а также Русской православной церковью.
Жырау народный поэт и певец в казахской поэзии. Данный термин упоминается в источниках с XV века. В отличие от жыршы, жырау является не только исполнителем, но и автором произведений. Певцы-жырау считаются родоначальниками казахской литературы.
1)Допсамбет
2)Шалкииз
3)Маргаска
Это казахские жырау!
Акын-поэт-импровизатор, поэт и певец у тюркоязычных народов Средней Азии, в частности, у казахов, кыргызов, ногайцев и каракалпаков. Есть похожие народные певцы — жыршы (ырчы) (сказители) и оленши (песенники), но, в отличие от акынов, они исполнители, а не создатели произведений. Стихи акыны читают нараспев под звуки (домбры, комуза) — струнного щипкового инструмента с овальным корпусом, грифом и тремя (двумя) струнами.
Айтыс у казахов (каз. айтыс), киргизов (от кирг. айтыш — сказ) и башкир (башк. әйтеш) — импровизированное состязание двух акынов, форма устной народной песенной поэзии. Исполняется с аккомпанементом на народных струнных инструментах (домбра у казахов и башкир или комуз у киргизов).
В XV-XVII вв. широко развивалось разножанровое казахское устное народное творчество. Особое место занимали обрядовые песни, которые исполнялись при рождении ребенка, свадьбах, во время болезни, после смерти человека, на поминках. К свадебным песням относятся той бастар, жар-жар, бет ашар, кыз танысу. С обрядами, сопровождающими смерть, погребение и другие трагические события, связаны песни коштасу, естирту, конил айту, жоктау, жубату. Одной из наиболее широко распространенных форм казахского песенного творчества было "терме" - короткая, однородная по ритму мелодия речитативного склада, на основе которой акыны создавали свои поэтические импровизации. Жырши (сказители) передавали эпические и исторические поэмы, сказки, легенды. Основными жанрами вокального творчества были трудовые песни, песни на темы эпоса и истории, борьбы и протеста, лирические и обрядовые песни. Исполнение эпических и исторических сказаний носило характер речитативного распева небольших, коротких по диапазону мелодий, исполнявшихся под сопровождение кобыза или домбры.
Одним из жанров устного творчества являются сказки. Сказочный репертуар казахов богато и разнообразно отражает жизнь народа. Сказки дают много интересного для понимания общественной жизни и быта, чаяний и стремлений народа. Большинство сказок появилось до принятия мусульманства. Культурные связи с соседними народами возникновению и распространению общих сказочных сюжетов. Существовали различные сказочные жанры: животные, фантастические, бытовые, реалистические, сатирические. В таких сказках, как "Ер Тостик", "Едил-Жайык", "Кула мерген", "Алтын сака", "Кара мерген", "Аламан и Жоламан" и "Асан Кайгы" рассказывается о благородных подвигах и мужественной борьбе охотников, метких стрелках, о батырах и красавицах, мудрых старцах-прорицателях. Много казахских сказок посвящено животным. В таких сказках друзьями и человека выступают домашние животные, а врагами - звери. Сказки об Аяз-бие, Жиренше шешене, Аддар-Косе, Коже Насыре и Шопане Тазше посвящены остроумным, красноречивым и мудрым выходцам из народа.
Объяснение: