Основною метою московської влади була повна ліквідація козацької автономії на півдні України, метою козацької спільноти — збереження цієї автономії. Протиборство розпочалося приблизно 1654 року, тривало понад сторіччя, та завершилося остаточним знищенням Запорозької Січі російським урядом у 1775 році.
Наступ московської влади розпочався значною мірою у 1654 році після підписання Богданом Хмельницьким союзницького договору (Березневих статей) з московським царем Олексієм Михайловичем, хоча Військо Запорозьке Низове у прийняті договору участі не брало й царю не присягалося. В той час, коли після підписання Березневих статей року вплив і присутність Московського царства на землях Гетьманщини посилилися, Запоріжжя зберігало автономію, юридичною основою якої були грамоти польських королів та Універсал гетьмана Хмельницького 1655 р. Однак, скориставшись історичною ситуацією, зокрема ослабленням Гетьманщини та протистоянням з мусульманським світом, Московське царство фактично здійснює наступ на землі Війська Запорожського.
Наступ на козацьку автономію супроводжувався чисельним відокремленням територій, що раніше перебували під її контролем. Також процес супроводжувався постійною боротьбою козаків з представниками московської влади, та двома розгромами Січі, що були викликаними численними обманами козаків московською владою та послабленням козацтва через необхідність постійної боротьби з кількома ворогами.
Просвещение — необходимая ступень в культурном развитии любой страны, расстающейся с феодальным образом жизни. Главную свою задачу оно видит в воспитании и образовании, в приобщении к знаниям всех и каждого. Эпоха Просвещения — одна из самых ярких в развитии философии и духовной культуры в Европе.
Основной идеей этой эпохи, было равенство всех людей не только перед богом, но и перед законами, перед другими людьми. И решением этой идеи просветители видели в распространении знаний. В статье «ответ на вопрос: что такое Просвещение?» Иммануил Кант писал:
Просвещение — это выход человека из состояния своего несовершеннолетия, в котором он находится по собственной вине. Несовершеннолетие есть не пользоваться своим рассудком без руководства со стороны кого-то другого. Несовершеннолетие по собственной вине — это такое, причина которого заключается не в недостатке рассудка, а в недостатке решимости и мужества пользоваться им ...
Религия в то время, казалась просветителям-атеистам врагом человека, поэтому в эпоху Просвещения стало особенно популярным представление о Боге как великом механике и о мире как огромном механизме.
Благодаря достижениям естественных наук возникло представление, что время чудес и загадок миновало, что все тайны мироздания раскрыты и Вселенная, и общество подчиняются логичным, доступным человеческому разуму законам. Победа разума — вторая идея эпохи.
Третьей идеей эпохи Просвещения стал исторический оптимизм.
Эпоха Просвещения по праву может быть названа «золотым веком утопии». Просвещение прежде всего включало в себя веру в возможность изменять человека к лучшему, «рационально» преобразовывая политические и социальные устои.
Возрожденческий идеал свободной личности приобретает атрибут всеобщности, и ответственности: человек Просвещения думает не только о себе, но и о других, о своем месте в обществе.
Главными очагами Просвещения были Англия, Франция, Германия. С 1689 г. — года последней революции в Англии — начинается эпоха Просвещения. Это была славная эпоха, начатая одной революцией и закончившаяся тремя: промышленной — в Англии, политической — во Франции, философской и эстетической — в Германии. За сто лет — от 1689 до 1789 гг. — мир изменился. Все больше выветривались остатки феодализма, все громче заявляли о себе буржуазные отношения, окончательно утвердившиеся после Великой французской революции.
На смену старой, феодальной идеологии пришло время философов, социологов, экономистов, литераторов нового века Просвещения
Объяснение:
найбільша (300-350 млн осіб) в Європі спільнота споріднених народів, що населяє значні території Центральної, Східної, Південної Європи. Слов'яни розмовляють схожими мовами, однак за територією розселення виділяють три гілки слов'янства: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, хорвати, словенці, боснійці, болгари, македонці,