768-814 (роки правління)
Коли Карл Великий прийшов до влади на дворі був 768 рік, йому не вдалося домогтися однозначної підтримки всіх франкських еліт. Частина пологів підтримала брата Карла Великого - Карламана. Карл хотів залишити собі всі володіння. Карламан образився і втік в Італію. Король лангобардів став надавати Карломану до і підтримку. Тим самим втручаючись у внутрішні справи суверенної держави. Надалі до союзу приєднався герцог Баварії Тассілон. Лонгобради оголосили франкам війну. У 774 році франки розгромили Лагобардов в битві при Фабії, Дізідерій потрапив в полон і його відправили в чоловічий монастир. Королівство лангобардів формально було збережено, але було приєднано в Франтовський королівству. Кар Великі коронувався залізною короною Лангобардского королів.
Великий князь київський Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Він був похований у Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки збереглися до нашого часу.
Перед смертю Ярослав Мудрий зробив заповіт. У нього на той час було п’ять синів, і кожному з них він віддав окреме князівство. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав, Ігор – Волинь, а В’ячеслав – Смоленщину. Внукові Ростиславу було віддано Галицьку землю.
Ізяслав київський не мав батькових здібностей і не зумів стати єдиновладним правителем. Троє старших братів утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Період їхнього спільного правління інколи називають «тріумвіратом Ярославовичів». Вони разом видавали закони, ходили у військові походи проти кочовиків – тюрків і половців. Але основною їх метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів. Так, у 1057 р. після смерті В’ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою його Смоленську волость. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьку землю, а її князя кинули до в’язниці в Києві. Пізніше Святослав зайняв Новгород, а Всеволод – Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, тож у кінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.
Князівські усобиці посилились у зв’язку з появою нових зовнішніх ворогів – половців.
У другій половині XI ст. вони перейшли з Північно-Західного Казахстану в південноукраїнські степи і витіснили печенігів. Складалися половці з багатьох племен і вели кочовий б життя. Основними їх заняттями було кочове скотарство і торгівля. Вперше половці згадуються у руських літописах під 1054 р. З наступного року вони постійно нападали на Русь, спустошуючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі.