авыпывап
Объяснение:Вели́кое переселе́ние наро́дов — условное название совокупности этнических перемещений в Европе в IV—VII веках[1], главным образом с периферии Римской империи, инициированное вторжением гуннов с востока в середине IV века н. э.
Одним из ключевых событий был климатический пессимум раннего Средневековья, ставший катализатором многих миграций. Великое переселение можно рассматривать в качестве составной части глобальных миграционных процессов, охватывающих семь-восемь веков. Характерной особенностью переселения был тот факт, что ядро Западной Римской империи (включая в первую очередь Италию, Галлию, Испанию и отчасти Дакию), куда направилась, в конечном счёте, масса германских переселенцев, к началу V века новой эры уже было достаточно плотно заселено самими римлянами и романизированными кельтскими народами. Поэтому великое переселение народов сопровождалось культурными, языковыми, а впоследствии и религиозными конфликтами между германскими племенами и романизированным оседлым населением. Великие переселения заложили наследия для образования и развития на европейском континенте новых государств в период Средневековья.
Відповідь:
Олександр III ((26 лютого (10 березня) 1845, Анічков палац, Санкт-Петербург, Російська імперія — (20 жовтня (1 листопада) 1894, Лівадійський палац, Лівадія, Таврійська губернія, Російська імперія) — російський імператор з 1 березня 1881 року. Другий син Олександра ІІ та Марії Олександрівни (принцеси Максиміліани Вільгельміни Августи Софії Марії Гессен-Дармштадської). Батько Миколи II, Георгія Олександровича і Михайла Олександровича.
Сучасники і пізніші історики визнають його персональною історичною заслугою — Росія за його правління не вела жодної війни.
Проводив реакційну політику, завершив приєднання до Росії Середньої Азії (1885). За правління Олександра III в 1891–1893 російський уряд підписав ряд угод з Францією, які привели до утворення російсько-французького союзу.
Готувався до військової служби, але після смерті старшого брата Миколи у 1865 став спадкоємцем трону. Був одружений 1866 на принцесі Марії Софії Фредериці Дагмар (1847—1928), яка прийняла ім'я Марії Федорівни, дочці Крістіана ІХ, короля Данії, і сестрі королеви Англії Олександри. Мав п'ятьох дітей — Миколу, Георгія (1871—1895), Ксенію (1875—1960), Михайла (1878—1918), Ольгу (1882—1960).
Під час російсько-турецької війни найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на імператора великий вплив.
Вступивши на престол після вбивства народовольцями батька, Олександр, побоюючися замахів, перебував в основному у Гатчинському палаці, за що був прозваний «гатчинським в'язнем». В перші місяці правління він коливався між ліберальним та реакційним курсом, що було викликано боротьбою різних груп в урядових колах — М. Т. Лоріс-Мєліков, Олександр Абаза та Д. А. Милютін з одного боку і Побєдоносцев з іншого. 29 квітня 1881 року виступив з маніфестом про зміцнення самодержавста, що ознаменувало перехід до реакції, однак у першій половині 80-х років усе ж таки було проведено ряд прогресивних реформ — скасовано подушну подать, введено обов'язковий викуп, знижено викупні платежі. З відставки міністра внутрішніх справ Миколи Ігнатьєва і призначення на цей пост Дмитра Толстого розпочався період відкритої реакції. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років були проведені реакційні реформи — запроваджено інститут земських начальників, переглянуто земські та городові статути тощо.
Пояснення: