Курі́нь — легка будівля, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівлі і т. д. Інші назви куреня — буда, катра́га, катря́га (переважно на пасіці)
Колись курені мали дуже різні розміри — від невеликої будівлі, складеної з гілок дерева з листям, чи з жердин і вкритої соломою, сторожки (на городах, баштанах і таке інше) до міцної великої хати з товстих дубових брусів на кілька сот осіб.
Слово курінь має тюркське походження: пор. чаг. kürän («загін воїнів»), уйг. kürijän Згідно з турецько-татарськими словниками, курінь — «натовп», «плем'я», «загін», «корпус», «полк». В імперії Чингізхана куренем називалась найменша одиниця громадського і військового управління; курені підкорялись агам, зайсангам, шулепгам і утворювали окремі військові частини (підрозділи), складені за родовою ознакою. Сумнівним слід визнати етимологічний зв'язок слова з прасл. *kuriti («курити», «випускати дим»)
Объяснение:
За словами Адріана Кащенка: «Звалися поділи Війська Запорозького куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у всякому можливо було міститися кільком сотням товариства, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки всяка хата, і хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII століття, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви
За Мацієвським та іншими курені існували вже у 16 сторіччі. Відомий список 38 куренів було складено за українськими місцевостями за Богдана Хмельницького[1].
Кожний, прийнятий до козаків, входив до компуту (реєстру) певного куреня.
Курінь мав своє господарство і назву, найчастіше за назвою місцевості, чи звідки вийшли на Запоріжжя перші товариші, що заклали курінь, деякі ж з куренів були названі іменням якогось славного курінного товариша або першого курінного отамана.
На чолі куреня стояв курінний отаман. Отамана обирала курінна козацька рада. Він мав широкі військово-адміністративні компетенції та вирішував деякі судові справи.
Звалися поділи Війська Запорозького куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у кожному можна було міститися кільком сотням товариства, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки кожна хата. І хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII століття, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви. Під Січ запорожці завжди обирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його протоки і, лишивши посередині того місця майдан, будували навкруг нього довгі хати (курені).
Коли Військо Запорозьке виступало у похід суходолом, то поділялося воно не на курені, а на полки (паланки) так, що полк складався з козаків трьох-чотирьох куренів.
Першого січня всякого року на Січі скликалася рада, у якій брали участь з однаковими правами всі запорожці, і на тій раді всякий курінь обирав собі на весь рік курінного отамана й кухаря, а після того всі курені разом обирали кошового отамана, військового суддю, писаря й осавула та ще підстарших: скарбника, пушкаря, довбиша, хорунжого, бунчужного й інших урядових осіб.
При переселенні на Кубань склад Чорноморського війська зберігся традиційним курінним. Було додано тільки два додаткових куреня до традиційних запорозьких. Курені розташувалися на Таманському півострові і землі між річкою Кубань й Азовським морем.
Объяснение: