Оптимістичний погляд, який поділяють політики, аналітики та широка громадськість, вперше був сформульований з точки зору теорії переходу: вважалося, що центрально-східноєвропейські суспільства, йдучи «нормальним шляхом історії», знайдуть шлях до ліберальної демократії та капіталізму.
Спрямованість на створення формальних демократичних інститутів, як правило, витісняє з аналізу зростання неформальних інститутів влади та поширення неліберальних симпатій. Цей погляд призвів до того, що Білорусь, наприклад, в західних академічних колах описується як "остання диктатура", тоді як реалістичніше може вважатися першим авторитарним режимом, встановленим після падіння комунізму.
Титульне питання можна розглянути через різноманітність центрально-східноєвропейських режимів з меценатним середовищем. Ця диференціація ґрунтується на тому, наскільки меценатська політика досягла успіху в інституціоналізації та наскільки сильно її підтримують місцеві еліти та населення. У країнах ЦСЄ існує політична система, сформована навколо мецената, - консервативна неліберальна демократія. В Угорщині, Латвії, Литві та Польщі неформальні структури конкурують з формальними. Останні були розроблені протягом останніх тридцяти років під наглядом Заходу, але вони не встигли досягти місцевих коренів. Дедалі більше демократія в таких країнах означає верховенство більшості, а не верховенство права. Визрівання етнократичного популізму та його поступовий підрив демократичних досягнень особливо очевидно в Угорщині та Польщі.
Тим не менше, ця картина не така вже похмура: кілька країн регіону зірвали тенденцію до авторитаризму та продовжували альтернативні шляхи розвитку. Румунія, Естонія та Північна Македонія показали деякі покращення в просуванні верховенства закону та належного врядування в останні роки. Цілком ймовірно, що коли неформальні установи вичерпають свої ресурси, регіон приступить до нового циклу розвитку. У такому сценарії повернення до ліберальної програми та перезавантаження політичних систем сильно залежатиме від досвіду останніх країн на сході Європи.
Объяснение:
Все три предпоожения Лютера очень ухудшали положение священников и Папы Римского. Рассмотрим по отдельности:
Если каждый человек постичь суть Библии, то священник не нужен - никто не обязан "разжевывать" людям значение Библии.
Если богослужение происходит на английском, а не на латыни, то это удаляет часть таинственности и загадочности, которую так любили наводить на себя священники.
Если люди перестанут платить налоги и пошлины церкви, то она лишится своего главного источника прибыли, что, разумеется, плохо скажется на состоянии церкви.