Османська імперія утворилась у степах Азії.Правителем Османської імперії став Чингисхан; під командування Батия онука Чинхісхана у 1239 вони дійшли до кордонів Київської Русі,яким нашляху був першим Переяслав;1240 захопили Київ потім все князівство Київської Русі тільки було одне князівство яке вони не захопили–Галицько Волинське князівство.Потім захопила Польща,потім Литва,а потім після об'єднання Кревської унії Польщі з Литвою –Польсько Литовське князівство почало об'єднувати до себе Київську Русь.
Карфагеняне (потомки финикийцев) и окрепшая Римская волчица делили сферы влияния в Средиземноморье. Спровоцировали вроде римляне, но карфагенский военачальник Ганибал, редкостная бестолочь (типа нашего Жукова, только в отличие от него храбрый), все испортил своим итальянским походом, погубил армию.
Пунический от слова Пуник - так римляне называли Карфаген и его жителей (может именно от финик-пуник?)
"В 264 г Рим присоединил к своей империи город Мессану (нынешняя Мессина) в Сицилии, традиционно считавшийся вотчиной Карфагена. Был нарушен хрупкий. веками складывавшийся баланс сил на острове. Пунийцам, в общем-то, ничего не оставалось делать, как воспротивиться такой, с их точки зрения, наглости. Началась унесшая десятки тысяч жизней Первая Пуническая война (впрочем,
тогда еще никто не знал, что она "первая". А если б знали? Думаю, ничего бы не изменилось: у истории свои законы..
и вконце концов:РИМ СИЛЬНЕЙШАЯ ДЕРЖАВА СРЕДИЗЕМНОМОРЬЯ И ЗАПАДНОЙ ЧАСТИ ЕВРОПЫ
Долгое время Рим и Карфаген связывали союзнические отношения, но после завоевания Италии Римом их интересы вошли в соприкосновение и, наконец, попытка Рима утвердиться в Сицилии привела к войне.Сицилия была процветающим островом,но кроме того очень важным стратегическим пунктом,поэтому Риму было важно захватить его.Карфагенское правительство предоставило Гимилькару Барке чрезвычайные полномочия для ведения мирных переговоров. Они были завершены на довольно хороших для Карфагена условиях (народное собрание в Риме первоначально даже отказывалось их ратифицировать).
Відповідь:
син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.
Османи запозичували від завойованих греків дещо з грецької культури. З того часу у них виникає і швидко збільшується, принаймні кількісно, власна література, хоч і вельми мало самостійна. Вони піклуються про підтримку торгівлі, землеробства і промисловості в завойованих областях, створюють добре організовану армію. Розвивається могутня військова держава, але не ворожа культурі; у теорії вона є абсолютистською, але насправді полководці, яким султан давав різні області в управління, часто виявлялися самостійними і неохоче визнавали верховну владу султана. Нерідко грецькі міста Малої Азії добровільно віддавали себе під заступництво могутнього Османа.
Син і спадкоємець Османа Орхан I (1326—59) продовжував політику батька. Він вважав своїм покликанням об'єднати під своєю владою всіх правовірних, хоча насправді завоювання його прямували більш на захід, в країни, населені греками, ніж на схід, в країни, населені мусульманами. Він дуже майстерно користувався внутрішніми розбратами у Візантії. Сторони, що сперечаються, зверталися до нього як до третейського судді. У 1330 р. він завоював Нікею, найважливішу з візантійських фортець в Азії. Услід за тим під владу османів потрапила Нікомедія і вся північно-західна частина Малої Азії до Чорного, Мармурового і Егейського морів. Нарешті в 1356 р. османське військо під головуванням Сулеймана, сина Орхана, висадилося на європейському березі Дарданелл і оволоділо Галліполі і його околицями.
У діяльності Орхана з внутрішнього управління державою його постійним радником був його старший брат Аладдін, який (єдиний приклад в історії Туреччини) добровільно відмовився від прав на престол і прийняв пост великого візира, спеціально для нього установлений, але збережений і після нього. Для полегшення торгівлі було врегульовано монетну справу. Орхан карбував срібну монету — акче від свого імені і з віршем з Корану. Він побудував собі у щойно завойованій Бурсі (1326) розкішний палац, за високими воротами якого османський уряд отримав назву «Високої Порти» (дослівний переклад з Османської BabBab-ı Âlî — «високі брами»), яка нерідко переноситься на саму Османську державу.
Пояснення: