Захир-ад-дин Мухаммад Бабу́р[1] (узб. Zahiriddin Muhammad Bobur; араб. ﻇَﻬﻴﺮْ ﺍَﻟَﺪّﻳﻦ مُحَمَّدْ بَابُرْ, «Бабур» означает «лев, полководец, барс»[2] и происходит от персидского слова ْبَبْر (babr) — «тигр», 14 февраля 1483 — 26 декабря 1530) — среднеазиатский[1] полководец, поэт и государственный деятель. Падишах Индии и Афганистана. Основатель династии и Империи Бабуридов[3][4]. Полная тронная титулатура: ас-Султан аль-Азам ва-л-Хакан аль-Мукаррам Захир ад-дин Мухаммад Джалал ад-дин Бабур, Падшах-и-Гази.
Внизу, выберешь себе, что тебе нужно
Объяснение:
Формування давньоруської держави починається у другій половині IX ст. Слов’яни належать до народів індоєвропейської родини. Праслов’яни населили територію давньоруської держави у III-II тис. до н. е. Їм протистояли спочатку кимерійці, потім – скіфські племена. Власним ім’ям почали іменуватися з VI ст. н. е.
Формування давньоруської народності належить періоду IX-X ст. Воно здійснювалось у процесі асиміляції слов’ян з фінно-уграми і балтами. До цих часів належить поняття "Русь". У широкому смислі "Русь" означала усі землі східних слов’ян, що підвладні Києву. У вузькому значенні (географічному) – місце, що лежить на південь від Києва, між річками Рось, Росава, Дніпро.
Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю від скіфських землеробських племен, а також у цілому від праслов’янської етнічної спільноти.
Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ’я.
В Київській Русі закріпилася давньоруська писемність, що її впровадили Кирило та Мефодій.
Водночас з розвитком писемності виникає інтерес до проблем естетики. Важливішими категоріями естетики є краса, образ, символ, канон.