Епоха тництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство.
Почавшись в Англії під впливом наукової революції XVII століття, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французьк тителі, що стали «володарями дум». Принципи тництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.
Інтелектуальний рух цієї епохи справила великий вплив на подальші зміни в етиці і соціального життя Європи і Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формулювання прав людини. Крім того, воно похитнуло авторитет аристократії і вплив церкви на соціальну, інтелектуальну і культурну життя.
Власне термін тництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklärung) з французької (siècle des lumières) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів тництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому освіта вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософ тництва лежала критика існуючих в той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі [1].
Щодо датування даної світоглядної епохи єдиної думки не існує. Одні історики відносять її початок до кінця XVII століття, інші - до середини XVIII століття [2]. У XVII столітті основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі «Міркування про метод" (1637). Кінець епохи тництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778) (в тому ж році помер Жан Жак Руссо) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815) [3]. У той же час є думка про прив'язку меж епохи тництва до двох революцій: «Славної революції» в Англії (1688) і Великої французької революції (1789).
Изучение древнеруской одежды велосое время - серемяги из грубой шерстяной ткани.Мужской крестьянский костюм состоял из штанов и рубахи, доходившей до колен и подпоясанным ременным или вязанным поясом, на котором висели (иногда на специальных бронзовых кольцах) разные необходимые предметы: огниво,гребень, иногда - небольшой нож. на голове - валяная шапка, иногда с нашитыми украшениями, на ногах - лапти с онучами или ногавицами, реже - черевики. В холодное время добавлялась вотола, серемяги из грубой шерстяной ткани, в зимние морозы - кожухи и овчинные шапки. Городской костюм У рядовых горожанок - длинная рубаха, набедренная одежда типа поневы, головной убор - повой, кика или кокошник, на ногах - побольшей части сапоги. Поневу можно было подтыкать спереди, показывая богато вышитый подол рубахи. У мужчин - рубаха, порты, но выходя на улицу, горожанин. по видимому, надевал еще и свиту. Одежду дополняли шапка и сапоги. Пояс. Горожане, как и крестьяне, носили на улице безрукавный плащ - вотолу, зимой - кожух (мужчины и женщины). Костюм знатиПарадный костюм мужчин - корзно (длинное, до икр), из-под которого видна одежда типа свиты и цветные сапоги, полусферическая, опушенная мехом шапка. Корзно и свита - из дорогих византийских материй, обшиты галунами. В качестве нательного платья - рубаха и порты, но из дорогих материй. Самыми нарядными считались одежда и обувь разных оттенков красного цвета - "червленые" и "багряные". Женский богатый костюм состоял из длинной рубахи или платья (под ним могла быть еще рубаха), поверх которого надевали иногда еще одно, подпоясанное золотым поясом, платье, более короткое, с более широкими рукавами, так что были видны богато украшенные подол и обшлага рукавов нижней одежды. Дополняли одежду ждинные, застегивавшиеся на правом плече плащи, похожие на корзно, повои и цветные сапоги. Нет ни поневы, ни племенных украшений. Маленький княжич мог быть одет как взрослые, только без корзна, в отличие от прочих детей, что до наступления половой зрелости носили только рубашки. Несколько слов о военной одеждеПоверх брони носили в общем обычную верхнюю одежду - корзно, вотолу, иногда свиту. Одежда богатых и знатных воинов отличалась дорогим шитьем. Известно, например, что в XIII веке старались взять воина в такой одежде ("аще будет златом оплечье шито") живым, чтобы получить выкуп. В военной одежде уже очень рано появились и признаки, позволявшие отличать своих от чужих - элементы военной формы. Так, в 1016 году новгородцы сражались против киевлян в полотенчатых головных уборах, напоминавших восточные чалмы: перед битвой "рече Ярослав дружине: знаменайтеся, повевайте себе главы своя убрусом". Летописец, как и автор "Слова о полку Игореве", отмечает золотой шлем как признак князя-военачальника. Возможно, уже в те времена сложились те атрибуты полководца - золотой шлем, золотой плащ, золотой пояс, которые ярче отражены в источниках более поздних.
консулы были и высшими гражданскими должностными лицами, и одновременно главнокомандующими армий. До тех пор, пока консулы оставались в городе Риме, они возглавляли правительство и администрацию, и все остальные магистраты, за исключением народных трибунов, являлись их подчиненными. Консулы созывали сенат и как председатели руководили его работой, они должны были вводить в силу постановления сената, и иногда в случае острой необходимости даже могли действовать собственной властью но под собственную ответственность. В качестве посредников консулы докладывали сенату о внешнеполитических делах. Также консулы созывали народное собрание и руководили им тоесть, проводили выборы, ставили на голосование законопроекты и должны были вводить решения народного собрания в действие. Консулы контролировали весь внутренний механизм республики; для увеличения веса своей исполнительной власти они имели право вызвать и арестовать непокорных. право консулов налагать наказания могло использоваться даже в отношении низших магистратов.
Император в Древнем Риме слово первоначально обозначало верховную власть: военную, судебную, административную, которой обладали высшие магистраты — консулы, преторы, диктаторы и др. Короче, император управлял всем.
Епоха тництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство.
Почавшись в Англії під впливом наукової революції XVII століття, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французьк тителі, що стали «володарями дум». Принципи тництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.
Інтелектуальний рух цієї епохи справила великий вплив на подальші зміни в етиці і соціального життя Європи і Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формулювання прав людини. Крім того, воно похитнуло авторитет аристократії і вплив церкви на соціальну, інтелектуальну і культурну життя.
Власне термін тництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklärung) з французької (siècle des lumières) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів тництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому освіта вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософ тництва лежала критика існуючих в той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі [1].
Щодо датування даної світоглядної епохи єдиної думки не існує. Одні історики відносять її початок до кінця XVII століття, інші - до середини XVIII століття [2]. У XVII столітті основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі «Міркування про метод" (1637). Кінець епохи тництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778) (в тому ж році помер Жан Жак Руссо) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815) [3]. У той же час є думка про прив'язку меж епохи тництва до двох революцій: «Славної революції» в Англії (1688) і Великої французької революції (1789).