Відповідь:
Великий регіон, що називається Стародавнім Світом ться з заходу на схід від сучасного Тунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі на південь - від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії.
Тут у старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль у становленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільського господарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприяли швидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з яких виросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) стало принципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління, ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.
Необхідність об'єднання і координації зусиль численних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічної форми такої влади - необмеженої монархії, яку часто називають «східною деспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої, виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їх нащадком або й навіть одним з богів.
Перші рабовласницькі цивілізації сформувались на рубежі IV-III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багато в чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ - першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникнення рабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави (поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), в Малій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави, закладаються основи індійської та китайської цивілізації.
В середині - другій половині І тис. до н.е. стародавні цивілізації Близького Сходу поступово занепадають: Ассірійська імперія поступається місцем гегемона Нововавілонській державі (VII-VI ст. до н.е.), яка, у свою чергу - Перській імперії Ахеменідів (VI-IV ст. до н.е.). Із завоюванням цієї останньої Александром Македонським у 334-331 рр. до н.е. цивілізація регіону починає затухати. Натомість починається розквіт Стародавньої Індії і Китаю, що триває до середини I тис. н.е.
Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системи писемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу.
Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейських мислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книга іранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські «Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії - ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу, що увійшли до скарбниці світової цивілізації.
Наступним етапом розвитку культури Стародавнього Світу стали цивілізації Греції і Риму. За усієї різноманітності, цим культурам притаманна внутрішня єдність, яка дозволяє об'єднати їх спільною назвою - антична культура (від лат. antiquus - стародавній).
Сучасна наука розглядає культуру Античності у нерозривному зв'язку з історією формування, розквіту й загибелі рабовласницького ладу у басейні Середземного моря, Причорномор'я і суміжних країн у період з ІІІ тис. до н.е. по V ст. н.е. Власне кажучи, саме рабство зробило можливим здійснення поділу праці між землеробством і ремеслом, і таким створило умови для розквіту культури Античності. Найбільш квітучу пору існування античного суспільства становить той період, коли рабовласництво набирає класичної форми, за якої трудівник розглядається як instrumentum semivocale (наділене голосом знаряддя праці). ауці?
Рабство в США — система использования труда рабов, существовавшая в британских американских колониях и США в 1619—1865 годах. Большинство рабов были чернокожими африканцами, насильно вывезенными из мест проживания в Африке, и их потомками. Президент Авраам Линкольн подписал указ об отмене рабства на территории США в 1862 году, что было подкреплено Прокламацией об освобождении рабов 1863 года. Однако южные штаты это не признали, поэтому до окончания гражданской войны в 1865 году отмена рабства не вступила в действие де факто. Окончательно это было декларировано 13-й поправкой к Конституции США от 1 февраля 1865 года, однако четверть штатов её не ратифицировала. Формально последним это сделал Миссисипи в 2013 году[1].
Объяснение:
Главным занятием сарматов было кочевое скотоводство. Важную роль играло земледелие, особенно в западных районах (междуречье Волги и Урала). Широкое применение получила охота. При верховой охоте сарматы использовали специальных собак. Сарматы были искусными мастерами в изготовлении лука и стрел. Луки были сложные и делались из различных пород дерева. В сарматских захоронениях археологи находят большое количество изделий из керамики.
Культура сарматов делится на III этапа:
раннесарматская (IV–II вв. до н. э.);
среднесарматская (II до н.э. I в. н .э.);
позднесарматская (II–IV вв. н. э.).
Большое влияние на культуру сарматов оказала античная Греция (например, в погребениях часто встречаются изображения греческого бога Диониса). Сарматские племена были связующим звеном между культурами Центральной Азии и Причерноморья. В сарматских женских погребениях часто находят бронзовые зеркала. Большим спросом у сарматских женщин пользовались изделия из стекла (их доставляли из стран Востока). Хорошо изученный памятник сарматской культуры – могильник Сынтас (захоронение трех воинов) в Актюбинской области. В Сынтасском кургане были найдены предметы с изображением волков и костяные ложки с изображениями сайги и горного козла. При раскопках памятника Аралтобе были раскопаны 3 кургана. Памятник расположен в Жылыойском районе Атырауской области. Настоящей сенсацией стало раскопанное в наполовину разграбленном третьем кургане погребение сарматского вождя. Сейчас эту находку называют вторым золотым человеком в истории Казахстана. Археологические находки отнесены учеными к 129 г. н. э. Считается, что археологические памятники ранних сарматов относятся к прохоровской культуре. Сарматские курганы Целинный, Бесоба обнаружены на территории Актюбинской области. Памятник Целинный I включает 100 насыпей. В кургане Бесоба захоронены женщины-жрицы. В могильнике были похоронены женщины, лежавшие на спине головой на юго-запад. Рядом с покойными были положены необходимые вещи: бронзовые зеркала, золотые серьги, бусы и жертвенник с изображением оскалившего пасть волка. Курган Володарка обнаружен на территории Западно-Казахстанской области.
В 2000 г. археологом 3. Салсалиевым в районе Атырау было найдено захоронение знатной сарматской женщины, относящееся к IV в. до н. э. Археологический памятник – культовый комплекс на Устюрте – относится к среднесарматской эпохе, которая получила в исторической науке название сусловской культуры (от названия могильника на территории Саратовской области). Женские захоронения, обнаруженные возле села Лебедевка (Западно-Казахстанская область), датируются II-IV вв. н. э. и принадлежат к позднесарматской культуре. В ранних сарматских памятниках в большом кургане хоронили самого уважаемого члена рода. По антропологическому типу сарматы принадлежали к европеоидной расе, но в их облике уже присутствовали монголоидные черты. Говорили сарматы на индоиранском языке. В позднесарматскую эпоху (II—IV вв. н. э.) сарматы переняли культуру гуннских племен. Также приход гуннов положил начало тюркизации (ассимиляции) сарматских племен и распространению тюркского языка. Усиление засушливости климата привело к сокращению численности сарматских племен, уменьшению поголовья скота на рубеже I века до н. э. – I века н. э.
Объяснение: