Античні держави Північного Причорномор'я: історія держав Північного Причорномор'я; державно-політичний устрій міст-держав; Ніконій; Тіра; Борисфеніда; Ольвія; Херсонес Таврійський. Населення і торгівля античних міст-держав
Античні держави північного Причорномор'я
Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід.
6 ст. до н. е. взагалі було часом заснування більшості північно-причорноморських держав. Кожне з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди і кілька етапів.
Перший період тривав від другої половини 7 і приблизно до середини 1 ст. до н. е.
Він характеризувався тісними культурними та економічними зв¢язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю загальноісторичного розвитку. В матеріальному і духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Саме в цей час створюється Боспорське царство.
На архаїчному етапі першого періоду (друга половина 7 - початок 5 ст. до н. е) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Причорномор'я, зокрема Іонії. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північно-причорноморських полісів, хоча вже у 6 ст. до н. е. у найбільших з них будуються храми формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські будівлі, крамниці, культові майдани, вівтарі). Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. В чей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків.
На другому – класичному етапі першого періоду (початок 5 - друга третина 4 ст. до н. е.) розпочинається поступовий розквіт держав. В цей час значно поширюються контакти з кочівниками та племенами Лісостепу. Особливо тісні зв'язки з варварським населенням мав Боспор.
Наприкінці другої третини 6 ст. в розвитку античних північно-причорноморських держав ігається недовгочасна криза. Відтоді починається останній етап еллінського періоду – елліністичний, який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому.
Проте вже з другої половини 3 ст. до н. е. поступово назріває криза. Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводить до занепаду сільської округи античних міст.
Другий великий період історії античних держав Північного Причорномор'я – римський (середина 1 ст. до н. е. - 70 роки 4 ст. н. е.) –характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса, до складу римської провінції – Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні кордони, що проходили по Дунаю ігається деяке економічне піднесення Тіри, Херсонеса, Боспору, їхня культура потроху нормалізується.
У другому періоді заснування античних північно-причорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи.
Перший розпочинається в середині 1 ст. до н. е., коли політика цих міст поступово переорієнтовувалася на Рим.
Другий етап охоплює час від середини 2 по середину 3 ст. до н. е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні загони римських військ, а самі ці міста підпорядковуються Нижній Мезії. В певній політичній залежності від Риму перебуває й Боспор. В умовах відносної воєнно-політичної стабільності економіка північно-причорноморських держав досягає найвищого розвитку.
Третій - останній етап - розпочинається з 2 половини 3ст. н. е., коли з метою захисту кордонів римської імперії від готів, гарнізони римських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках 4 ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.
1. несколько декабристов (фото)
2. Целью Декабристов было: ликвидация крепостного права, уравнение всех граждан перед законом; объявлялись свобода печати, свобода вероисповедания, свобода занятий, введение гласного суда присяжных, уничтожение рекрутчины, введение всеобщей воинской повинности и образование "внутренней народной стражи".
3. Консервати́зм (от лат. conservo — сохраняю) — идеологическая приверженность традиционным ценностям и порядкам, социальным или религиозным доктринам. За главную цель принимается сохранение традиций общества, его институтов и морали.
сам термин «консерватизм» принадлежит французскому политику и писателю Франсуа Рене де Шатобриану, который в начале 19 века занимался издательством журнала «Le Conservateur» («Консерватор»).
Лозунг идеологии раскрывается в выражении «Традиционное единство». К основным идеям консерватизма можно отнести:
приверженность к устоявшимся моральным обычаям человечества,
уважительное отношение к мудрости предыдущих поколений,
отрицание радикальных трансформаций традиционных ценностей,
убежденность в невозможности формирования общества согласно теоретически разработанных схемам, но путем проб и ошибок.
У истоков консерватизма стояли английский мыслитель Эдмунд Берк, Франсуа Рене де Шатобриан – писатель и дипломат из Франции, французский политик Алексис де Токвиль, а также католический философ Жозеф де Местр.
Яркими представителями консерватизма в современной истории считают И.Сталина, К. Черненко, Ю. Андропова, Л.Брежнева.
4.Западники
представители одного из направлений русской общественной мысли 40—50-х гг. 19 в., выступавшие за ликвидацию крепостничества и признававшие необходимость развития России по западно-европейскому пути. Большинство З. по происхождению и положению принадлежали к дворянам-помещикам, были среди них разночинцы и выходцы из среды богатого купечества, ставшие впоследствии преимущественно учёными и литераторами. Идеи З. выражали и пропагандировали публицисты и литераторы — П. Я. Чаадаев, И. С. Тургенев, Н. А. Мельгунов, В. П. Боткин, П. В. Анненков, М. Н. Катков, Е. Ф. Корш, А. В. Никитенко и др.; профессора истории, права и политической экономии — Т. Н. Грановский, П. Н. Кудрявцев, С. М. Соловьев, К. Д. Кавелин, Б. Н. Чичерин, П. Г. Редкий, И. К. Бабст, И. В. Вернадский и др. Примыкали к З. писатели и публицисты — Д. В. Григорович, И. А. Гончаров, А. В. Дружинин, А. П. Заблоцкий-Десятовский, В. Н. Майков, В. А. Милютин, Н. А. Некрасов, И. И. Панаев, А. Ф. Писемский, М. Е. Салтыков-Щедрин.
5.Славянофи́льство — литературно и религиозно-философское течение русской общественной и философской мысли, оформившееся в 30-х—40-х годах XIX века и ориентированное на выявление самобытности России, её типовых отличий от Запада. Представители (то есть «славянофилы») выступали за развитие особого русского пути, отличного от западноевропейског. Развиваясь по нему, по их мнению, Россия донести православную истину до впавших в ересь и атеизм европейских народов. Славянофилы утверждали также о существовании особого типа культуры, возникшего на духовной почве православия, а также отвергали тезис представителей западничества о том, что Пётр I возвратил Россию в лоно европейских стран, и она должна пройти этот путь в политическом, экономическом и культурном развитии
6.Народники — русские революционеры 6-х — 80-х лет ХIX века, имеющие цель построения в России социализма с основой на крестьянскую общину. Народниками были в основном молодёжь, студенты, разночинцы, хотя среди них нередко имелись и дворяне.
П. Л. Лаврова, М. А. Бакунина, П. Н. Ткачева
Источник: http://chtooznachaet.ru/narodniki.html
Идеология народников
Крестьянская реформа Александра II половинчата. Крестьяне получили свободу, но не землю
Капитализм и частная собственность — зло
Социализм — будущее человечества
У России собственный исторический путь к социализму, минующий капитализм
Крестьянство — самый обездоленный класс, а потому самый революционный
Восстания Пугачёва, Разина, Болотникова, бунты 1861 года предполагали, что крестьян легко поднять на революцию
Рабочие — бывшие крестьяне и не играют в истории особой роли
Дворяне — отживающий класс
Буржуазия — редкие частные собственники, от того слабые, с ними можно не считаться
Крестьянская община — зародыш социализма. Общинный быт выработали у крестьян общинный взгляд на собственность, общинную идеологию. После победы революции община должна послужить отправным началом для процесса обобществления средств производства
7.Марксист — Маркси́зм — философское, политическое и экономическое учение и движение, основанное Карлом Марксом в середине XIX века.
Объяснение:
2018-03-05 ГЛАВНЫЕ НОВОСТИ ФАКТЫ И ЛАЙФХАКИ Есим хан: биография государственного деятеля и полководца Автор: Галина Мирзахмедова Хан Есим — мужественный и сильный полководец, талантливый политик и дипломат. Он оставил ощутимый след в истории развития Казахского ханства. Узнайте, что сделал для казахов Есим хан. Биография государственного деятеля и полководца достойна изучения. Есим хан: биография государственного деятеля и полководца Автор: Галина Мирзахмедова Хан Есим — мужественный и сильный полководец, талантливый политик и дипломат. Он оставил ощутимый след в истории развития Казахского ханства. Узнайте, что сделал для казахов Есим хан. Биография государственного деятеля и полководца достойна изучения. Фото: metod-kopilka.ru Есим хан: биография талантливого политического деятеля Есим-хан — младший (родился через 3 года после Тауекеля) сын хана Шигая. Его дата рождения точно не известна, но год удалось установить — 1565-й. Будучи султаном, Есим снискал себе славу отважного военачальника. Читайте больше: https://www.nur.kz/1720209-esim-han-biografia-gosudarstvennogo-deatela-i-polkovodca.html