Соціальна структура українського суспільства мала становий характер. Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духівництво, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані .
Вершину панівного стану — шляхти — посідали удільні князі Рюриковичі і Гедиміновичі. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності чи найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки,Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат повітовників». Перші не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право й на своїх підданих, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. Другі таких прав привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.
В Индии существовала двойная форма управления. По крайней мере, до середины 19 века управление было реализовано Ост-Индской компанией и британской короной.
Но, как известно, после восстания сипаев в Индии, управление было отдано британской короне. Точнее, Индия как империя подчинялась британской короне. Британская королева была королевой Индии, по совместительству.
Но внутри Индии управление осуществлял генерал-губернатор. Он назначался всегда Великобританией. Он, как и другие губернаторы, имел законодательные функции.
А также, не все, но некоторые штаты, а тогда княжества, Индии считались суверенными.