До Європейського суду з прав людини мають право звертатися фізичні особи (громадяни), групи осіб чи неурядові організації у разі порушення особистих, політичних і громадянських прав (це право на життя, на свободу і особисту недоторканість, заборона катувань, втручання влади в особисте й сімейне життя, порушення свободи совісті та віросповідання, права на недоторканість майна, права на власність, на освіту, на вільні вибори…) Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду (тому можуть звертатися неповнолітні та обмежено дієздатні особи!) Відповідачем є держава, а не особа чи група осіб. Можуть прийматися також скарги на дії фізичних осіб та неурядових організацій, якщо Суд вважає, що держава зобов’язана захистити людину від будь-яких порушень її прав. Найбільше громадян різних країн звертається по захист права на справедливий суд.
Звернення до Європейського суду можливе лише тоді, коли вичерпано всі національні механізми захисту прав людини. Чи за цивільною, чи за кримінальною справою необхідно, як правило, пройти процедуру першої судової інстанції, приміром, рішення районного суду, та отримати ухвалу касаційної інстанції (рішення обласного чи міського суду). Більш докладне роз’яснення - досить складне (тут можуть помилитись навіть фахівці).
Объяснение:
В XVI веке граница России двигалась на Восток, к России присоединялись новые территории. Некоторые были завоеваны, как три ханства: Казанское, Астраханское, Сибирское. Некоторые территории присоединялись добровольно, как, например, Мордовия. Практически все эти территории были населены своими народами, отличными от русского, и после их присоединения Россия стала многонациональной страной (некоторые территории, такие, как юг Среднего Поволжья, были малонаселены, и впоследствии были заселены русскими).