У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. е. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. е. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грецьких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористався скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грецьких колоній визнання своїх територіальних претензій.
Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. е.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу карбувати золоту монету.
Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало ма-
невреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю'фа-ланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні завдання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за до яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.
Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.
У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.
Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.
Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких в афінського громадянства, побою-
ючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери про-македонської групи.
Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіппу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. е. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився молодий Александр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.
До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтримку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.
За ініціативою царя було скликано загальногрецький конгрес, який юридичне закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.
На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.
Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперії. Після загибелі царя Філіппа II його наступник — син Александр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'язаний початок нового періоду грецької історії — епохи еллінізму.
Московская битва 1941 — 1942 гг. В битве выделяют два основных этапа: оборонительный (30 сентября — 5 декабря 1941 г.) и наступательный (5 декабря 1941 г. — 20 апреля 1942 г.). На первом этапе целью советских войск была оборона Москвы, на втором — разгром наступавших на Москву сил противника.
К началу наступления немцев на Москву в составе группы армий «Центр» (генерал-фельдмаршал Ф. Бок) насчитывалось 74,5 дивизии (примерно 38% пехотных и 64% танковых и механизированных дивизий, действовавших на советско-германском фронте), 1 800 000 человек, 1700 танков, свыше 14 000 орудий и минометов, 1390 самолетов. Советские войска имели на Западном направлении в составе трех фронтов 1250 тыс. человек, 990 танков, 7600 орудий и минометов и 677 самолетов.
я думала, что только я так делаю