1) В первой четверти ХVIII в. наибольшая угроза для казахов возникла со стороны Джунгарского ханства, достигшего в 20-х годах пика упрочения своего военного потенциала, политического веса в Центральноазиатском регионе. Стратегическая цель джунгар стала ясна – подчинение огромных просторов казахских степей своей власти.
2) В XV веке на территорию современного Казахстана начали проникать ойраты — западномонгольский народ, недавно основавший собственное государство. Желая расширить территории своих кочевий за счёт Центральной Азии, ойраты стремились взять под свой контроль торговые пути и захватить оседло-земледельческие оазисы в Семиречье.
3) Первый курултай состоялся летом 1710 г. в районе Каракумов.
4) Было решено создать общеказахское ополчение во главе с видным народным батыром Богенбаем. Осознание реальной угрозы, нависшей над Казахстаном, дало и первые плоды — в 1711 г. военные силы трех жузов дали отпор врагу. Джунгары отступили к востоку.
5) В 1710г, для казахских земель наибольшую опасность представляла Джунгарского ханства.
6) Агрессия Джунгарского ханства, вошедшая в историю казахского народа как «Годы великого бедствия»
7) Казахские роды, дорого заплатив за беспечность своих султанов и ханов, под напором джунгарских войск вынуждены были покинуть веками насиженные места, что повлекло за собою откочевки части казахов Среднего жуза к пределам среднеазиатских ханств. Многие роды Старшего жуза также отступили к Сырдарье, перешли её и направились в сторону Ходжента.
8) 1723—1725
9) Приближение тысячи семей к пределам Средней Азии и владениям волжских калмыков обострили взаимоотношения в регионе.
10) Трагедия была обусловлена отсутствием в казахском обществе политического единства в тяжелейший период истории Казахстана.
11) В 1725 г. джунгары захватили Туркестан и Ташкент.
12) отличились народные батыры —Боген- бай из рода канжыгалы, Кабан- бай из рода каракерей.
13) В 1726 (1728) г. в Тургайской степи у среднего течения р. Сарысу, в месте, где в нее впадает р. Буланты.
14) К жузам
15) Самое кровопролитное сражение с джунгарами произошло весной 1730 г. в местности Анракай, в южной оконечности оз. Балхаш, где казахское ополчение разгромило джунгарское войско.
У вересні 2019 року виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини мешканців цих регіонів.
Понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944–1946 роках. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
На вшанування 75-х роковин депортації українців із території сучасної Польщі Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження “Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках” (від 5 липня 2019 року №501-р).
Документ передбачає проведення меморіальних заходів, тематичних виставок архівних документів і фотовиставок; у закладах освіти, закладах культури – лекцій, засідань, семінарів, інших методичних, виховних, інформаційно-просвітницьких заходів з метою донесення до молоді та студентів об’єктивної інформації про передумови, перебіг і наслідки депортації українців, а також Міністерство освіти і науки України має запропонувати закладам загальної середньої та вищої освіти передбачити у навчальних планах вивчення історичних подій, що стосуються депортації українців.
Український інститут національної пам’яті підготував методичні рекомендації для підготовки та проведення освітніх і виховних заходів до роковин примусового вивезення українців у 1944–1946-х, а також інших депортацій, які пережили українці Західної України та південно-східних регіонів Польщі у повоєнні роки.
Ключові повіддомлення
Вигнання нацистів зі Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося утвердженням у регіоні комуністичних режимів шляхом масштабних репресій, депортацій, упокорення населення.
Для встановлення радянсько-польського кордону й усунення територіальних суперечок 9 вересня 1944 року представники УРСР і Польської Народної Республіки підписали Угоду про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР і створили відповідні органи.
Депортація українців із Польщі в 1944–1946 роках охопила землі Лемківщини, Надсяння, Південного Підляшшя та Холмщини. Територія розташування вивезених в УРСР охопила 17 областей. Найбільше їх осіло на Тернопіллі та в сусідніх областях.
Попри заяви, буцімто переїзд здійснюватиметься добровільно, комуністичні режими СРСР та Польської Народної Республіки масово використовували репресивні методи. Виселення перетворилося на примусову депортацію.
Депортацію проводили силами управлінців та місцевих польських селян, Війська Польського та підрозділів НКВД. Організатори та виконавці використовували різні методи впливу – від вмовлянь і психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування) до залучення війська.
Керівництвом комуністичних режимів виселення і депортації розглядались як іб вирішення “українського питання” у Польщі.
Продовженням депортації українців стала Акція “Вісла”, проведена у 1947 році польським комуністичним режимом. У ході акції близько 150 тисяч українців депортували на північні та північно-західні території Польщі.
Вигнанці втратили більшість майна, особливо нерухомого, адже в Українській РСР держава відшкодовувала лише втрачене житло і зерно.
Внаслідок переселень і депортацій у 1944–1952 роках рідних домівок було позбавлено близько 750 тисяч українців.
У 1944–1946 роках із західних областей УРСР переселили до Польші майже 790 тисяч поляків та євреїв.
