мператор (давньорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини — державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.
У Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно позначав правителя імперії (лат. imperator — керівника, військового вождя, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).
У республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павло у 189 р. до н. е., Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. Із падінням Західної Римської імперії в 476 р. н. е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії).
На заході цей титул як титул поточного правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії — фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.
Нащадки та спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).
З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. — у складі земель Священної Римської Імперії).
Перемены жизни в составе наёмных рабочих: * отмена продовольственных карточек *отмена коммерческих и введение единых цен, по которым рабочие платили за продукты *рабочие в принудительном порядке должны были подписываться на государственный заём *жилищная плата была низкой, но жилищные условия не улучшались, население городов постоянно росло *жильё было в коммунальных квартирах или в бараках без удобств Под "рабочей аристократией", я так думаю, понимали так называемых "стахановцев" (рабочие, делавшие большие успехи в своей работе и выполняющие всякие сверх планы) Почему их именно так назвали: стахановцы пользовались значительными привилегиями, их награждали орденами, они становились частью элиты советского общества Но обычные рабочие, не относящиеся к этому общественному движению недолюбливали "стахановцев". Во-первых, обычная человеческая зависть, потому что весь советский народ хотел жить хорошо и быть "сливками общества", но далеко не каждому это удавалось. Во-вторых, героизм стахановцев часто приводи к увеличению норм выработки, продолжительности рабочего времени, существенной разнице в заработной плате. Своё недовольство рабочие выражали частой сменой места работы, низким уровнем трудовой и производственной дисциплины,хулиганством и пьянством. Но никто в советском обществе не терпел таких "выходок" Неявка на работу сурово каралась: виновных немедленно увольняли, лишали продовольственных карточек, выселяли с занимаемой жилплощади. Но в дальнейшем даже эти меры ещё больше ужесточились.
Первый свод законов Киевской Руси называют Русской Правдой.Он был принят в 1016 г. при Ярославе Мудром.Его сыновья Изяслав,Святослав и Всеволод дополнили и переработали Русскую Правду.Так возникла Правда Ярославичей.События, послужившие этому были следующие. 1.В 1068 г. произошло восстание в Киеве.Поводом послужило поражение Ярославичей от половцев при реке Альте. 2.Правление Ярославичей было неспокойным.Недовольство, вызванное укреплением феодальной системы вызывало восстания. В 1068 - 1072 г.г. восставали Новгород,Киев,Ростово - Суздальское княжество.Нужно было законодательно укрепить новые отношения - феодальные.И защитить имущество состоятельных людей путём повышения штрафов за преступления против него ( виры)
мператор (давньорус. цар, західноукр. цісар) — назва самодержавного правителя у ряді мов світу, особливо європейських, які зазнали впливу латини — державної мови Римської імперії (царства Римського), в якому він і з'явився.
У Священній Римській Імперії означав вищий ранг у порівнянні з королем, князем і герцогом; хоч первісно позначав правителя імперії (лат. imperator — керівника, військового вождя, який мав надзвичайні повноваження на випадок війни; походить від дієслова imperare — керувати, наказувати).
У республіканському Римі імператор — почесний титул, що давали переможному полководцю, вперше такий титул отримав Луцій Емілій Павло у 189 р. до н. е., Гней Помпей Великий та Гай Юлій Цезар отримували його по декілька разів, а починаючи з Августа він використовується фактично як титул правителя Римської імперії і набуває монархічних рис. Із падінням Західної Римської імперії в 476 р. н. е. титул зберігся у Східній Римській імперії (Візантії).
На заході цей титул як титул поточного правителя було відновлено за часів Карла Великого, у процесі створення Священної Римської імперії — фактично прообразу сучасної об'єднаної Європи. Саме він був проголошений римським імператором (imperator augustus) у 800 р.
Нащадки та спадкоємці Карла, германські королі, що завоювали Північну Італію, отримували титули імператорів Священної Римської імперії спочатку лише тоді, коли коронувались в Римі (починаючи з Отона I в 962 р.).
З 1034 р. півтора сторіччя титулуються імператорами правителі Іспанії (до XVII ст. — у складі земель Священної Римської Імперії).