ответ: Хз какой у тебя учебник так что только ответы на вопросы
1) ПроисхождениеВладимир Мономах происходил из знатного рода. Его отцом был киевский князь Всеволод Ярославич, а дедом - не менее известный Ярослав Мудрый. По записям летописцев известно, что мать Владимира тоже имела знатное происхождение. Предположительно, она была дочерью византийского императора Константина IX Мономаха. Именно от названия семейного рода по линии матери Владимир и получил прозвище Мономах.
Мальчик появился на свет в городе Переяславле Южном в 1053 году. Здесь же и детские годы, судя по биографии Владимира Мономаха. По мнению современников, маленький Владимир отличался храбростью и находчивостью. По достижении 14-летнего возраста он часто ходил на охоту.
2) Вклад таков что Владимир Мономах
1. Владимир Мономах был Инициатор созыва съезда
2. Что на это съезде они поклялись, что не дадут половцам разорить Русь и будут сообща бороться с врагом.(Итог: любечский съезд положил начало объединению русских военных сил против полоцев.)
2.внутренняя политика князя Владимира Мономах1. Владимир Мономах стал одним из организаторов Любечского съезда князей в 1097 году, основными целями которого стали объединение войск для борьбы с половцами и провозглашение принципа "каждый владеет отчиной своей"
2. Владимиром Мономахом было написано дополнение к "Русской Правде" - "Устав Владимира Мономаха", ограничивающий власть ростовщиков и в значительной степени облегчающий положение зависимого населения.
3. Наряду с "Уставом" им было создано "Поучение Владимира Мономаха", являющееся наставлением своим потомкам
4. По поручению Мономаха была создана вторая редакция "Повести временных лет" монахом Киево-Печерского монастыря - Нестором
5. Проводил активную политику династических браков между Рюриковичами.
Объяснение:
Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Соціальний стан студентів був досить різний — від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України, Болгарії, Росії, Сербії, Чорногорії, Чехії та інших країн Європи й Азії. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів.