ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля). Зосередження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на території і права селянських общин, що виявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, призначенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у формах організації праці. У XIV-XV ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (вони постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін. містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме у цей час українські землі потрапили в орбіту активних торгівельних відносин. Після захоплення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним Пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтійському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами, потім вони переганялися далі на захід. Дійшло навіть до того, що в цей час саме воли стали виконувати роль грошів.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. З 1343 р. відома "татарська дорога", що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займалися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У XIV—XV ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста, спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали феодально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, промислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували у залежності від магнатів й подібно до селян виконували повинності, сплачували їм натуральний податок, інколи грошима. Водночас значні зрушення, які відбувалися за міськими мурами, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі і ремесла, які поступово стають основними заняттями мешканців міст. Поглиблюється спеціалізація ремісництва
Скорочено неможливо написати, тут саме головне
1480 г. - стояние на р.Угре. Это было во время правления Ивана 3.
Иван 3 разорвал отношения с Ордой, и тогда хан Ахмат решил наказать Русь
Он подошел к реке, а русское войско уже было там. Ордынцы пытались переправиться через реку, но их обстреливали из пушек, пищалей(Первое применение русскими огнестрельного оружия в полевых условиях) Потом наступил декабрь, холода Ахмату от Литвы, с которой он перед походом вступил в союз против Руси, так и не пришла, и он решил отступить.
После этого Русь окончательно освободилась от ордынского гнета. Московское великое княжество стало полностью независимым, суверенным государством
Объяснение:
акт Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 р. про ненапад між СРСР та Німеччиною став політико-юридичною базою для розвитку радянсько-німецьких відносин у 1939–1941 рр. Дружба двох диктаторів тривала з осені 1939 р. до весни 1940 р.
Політичне співробітництво
Наприкінці вересня 1939 р. у Москві відбулись радянсько-німецькі переговори, на яких остаточно була вирішена доля Польщі. На пропозицію Й. Сталіна сторони переглянули сфери своїх інтересів у Європі, дещо змінивши підписану попередньо серпневу угоду. 28 вересня 1939 р. міністр закордонних справ Третього Рейху Йоахім фон Ріббентроп та народний комісар закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов підписали Договір про дружбу та кордон, який доповнював укладений 23 серпня пакт Молотова-Ріббентропа. Документ закріпив низку угод між двома диктаторами – Гітлером та Сталіним, та визначив територіальний розподіл Польщі. В результаті розподілу ІІ Речі Посполитої 48,6% її території (189 тис. кв. км.) з 69% населенням (20 млн 260 тис.) окупували німці, а решту – 51,4% території з 37,1% населенням поглинув Радянський Союз.
У секретних статтях документу був врегульований обмін біженцями між СРСР та Німеччиною, уточнювалися сфери впливу. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа Люблінське і східна частина Варшавського воєводства (до річки Буг) мали потрапити до радянської сфери впливу, проте під час бойових дій вони опинилися у німецькій окупаційній зоні. В обмін на ці землі Берлін погодився передати до СРСР Литву. За наслідками договору, після висунення відповідного ультиматуму 15 червня 1940 р., Кремль анексував Литву.
В окремому таємному протоколі було визначено ставлення сторін до польського питання. Зокрема, Німеччина відмовилася від своїх планів щодо утворення «серединної польської держави» на окупованих нею територіях. Країни узгодили, що будуть поборювати у будь-яких формах польську пропаганду та рух Опору.
Перед від’їздом з Москви Й. Ріббентроп урочисто заявив радянській пресі, що «німецько-радянська дружба встановлена остаточно» і що обидві країни бажають, щоб «Англія та Франція припинили беззмістовну та безперспективну боротьбу проти Німеччини», а якщо у цих двох країнах «візьмуть верх підпалювачі війни, то Німеччина та СРСР знають, як відповісти на це зло». Міністр закордонних справ Третього Рейху також відзначив, що «переговори відбувалися в особливо дружній та чудовій атмосфері» і додав, що особливо його вразив «сердечний прийом» Сталіна та Молотова.
Відразу після закінчення окупації Польщі, Німеччина почала «мирний наступ» на Англію та Францію, пропонуючи розпочати переговори. Радянський Союз відразу включився в цю кампанію, оголосивши Англію та Францію агресорами. В. Молотов назвав абсурдом війну під гаслом боротьби проти німецького фашизму. Комуністичним партіям у цих країнах через Комінтерн надійшла інструкція з Москви критикувати свої «плутократичні» уряди та закликати їх укласти «почесний мир» з Берліном. Одночасно з нацистською пропагандою радянська преса почала переконувати США не вступати у війну на боці Великої Британії.
Під час виступу 31 жовтня на засіданні Верховної Ради СРСР В. Молотов наголосив на закінченні етапу «ненормальних відносин» між СРСР та Третім Рейхом і вказав на необхідність принципово інакшого трактування терміну «агресія» та «агресор» у нових міжнародних умовах. Відтак у своїй політиці Німеччина, начебто, виступала за «якнайшвидше закінчення війни та укладення миру», тоді як Англія та Франція хотіли продовжувати воєнні дії і були проти підписання миру. Світові нібито загрожували «плутократичні» уряди в Лондоні та Парижі, а не войовничий Берлін чи Москва. Війна проти гітлеризму була охрещена «злочинною» та «імперіалістичною», породженою колоніальною сутністю західних демократій. Співучасть СРСР у розчленуванні Польщі була названа «політичною підтримкою Німеччини в її устремліннях до миру». Нарком закордонних справ підкреслив, що радянсько-німецькі відносини побудовані «на міцній базі взаємних інтересів».
У своєму виступі в рейхстазі 6 жовтня 1939 р. рейхсканцлер А. Гітлер також говорив про «щасливу співпрацю» Німеччини та СРСР щодо ліквідації «вогнищ війни та забезпечення безпеки народів» і наголосив на спільних інтересах країн на Сході Європи.
Объяснение: