Царство Польское вошло в состав Российской империи в конце XVIII века, это произошло после разделов Речи Посполитой. Великое княжество Финляндское присоединилось к Российской империи по Фридрихсгамскому мирному договору. Правительственная политика в отношении этих двух регионов различалась. В Царстве Польском наблюдались антироссийские явления, вылившееся в восстания 1830-1831 гг., а позднее и в восстание начавшееся в 1863 году. В Финляндском княжестве в связи со спокойной обстановкой был допущен ряд либеральных послаблений, которые были невозможны в Царстве Польском. Из-за спокойной обстановки в регионе финнам было позволено иметь собственные органы управления, такие как полиция, суды, административные органы управления. Неудачной была политика русификации, русский язык так не смог укорениться в регионе, где исторически важное место занимал шведский язык.Оба регионы обретут независимость лишь после революционных событий 1917 года.
Церковная реформа Петра I была направлена на то, чтобы полностью подчинить церковь государству. Напомним, что со времен появления автокефальной православной церкви и патриаршества на Руси церковь и государство находились в отношениях параллельных, аналогичных "византийской симфонии". В веке два патриарха, Филарет и Никон, обладали значительным влиянием на светскую власть, у церкви имелась собственная армия стрельцов. При этом церковь резко отрицательно относилась к реформам Петра I, являясь одной из самых консервативных политических сил. Реформа Петра I была направлена на то, чтобы нейтрализовать влияние этой политической силы.
Реформа была начата после смерти патриарха Адриана. Петр I запретил выборы нового патриарха и учредил новое государственное учреждение - Святейший Синод, которое должно было ведать религиозными и церковными вопросами. Как государственное учреждение, Синод подчинялся самому Петру I, что делало царя фактическим главой церкви. Реформа происходила в два этапа: на первом этапе была учреждена должность местоблюстителя патриаршего престола (которую занял митрополит Стефан Яворский), и был учрежден Монастырский приказ - временное госучреждение, управлявшее церковными делами. Прежде всего, под контроль государства было поставлено церковное имущество. Вторая часть реформы была проведена в 1721 году, патриаршество было полностью отменено (включая пост местоблюстителя), был создан Синод и учреждена должность его светского главы - обер-прокурора. По завершении второго этапа реформы автономия церкви и ее влияние на светские дела были полностью ликвидированы.
У цю епоху сформувались деякі такі засади та елементи європ. життя. Йдеться перш за все про формування основ індустр. суспільства. Епоха охоплює ХVІІ-ХІХ ст. Проте філософія цього періоду завершується І третиною ХІХ ст., що є прикладом випереджаючого розвитку дух. процесів порівняно із політ. та соціально-економічних, що свідчить про творчий характер людс. мислення. За соц. змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних суспільних відносин. Паралельно із змінами у діяльності відбувались і зміни у суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає “велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід. В цей час вже завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної самодіяльної особистості не лише не зникає, а знаходить все нові сфери прикладення своєї активності. Розвиток мореплавства, виробництва, зростання міст та соціальної динаміки привели до швидкого розвитку наукового знання. З’являється перша завершена та експериментально підтверджувана наукова теорія – механіка І.Ньютона. Вплив її на життя був колосальний, адже це вперше людина спродукувала такий інтелектуальний витвір, який дозволяв отримувати точні та незаперечні практичні результати. Ідеї та принципи механіки настільки поширились, що виник “механістичний” світогляд. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: з’являється мистецтво в його сучасному розумінні, тобто мистецтво світське, автономне; народжуються роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; виникають Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі – і наукові, з’являється міський транспорт. Все це приводить до того, що індивід постає основним суб’єктом життєдіяльності. Показовою для епохи стає фігура Робінзона–персонажа твору Дж.Свіфта, бо ця людина на ділі продемонструвала, як це можна зробити. Індивід спирається тепер у своїй здатності наодинці вибудовувати власне життя на свою діяльну активність. Індивід спирається тепер на мислення “здорового глузду”, яке включає у свій зміст два непорушні моменти: опору на факти та ясну, чітку і зрозумілу логіку. Все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається людиною як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, світ постає в якості надскладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник. Природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та, і інша є лише основою для росту людської могутності. Діяльність людей починають розглядати не як колообіг подій, де немає ні початку, ні кінця, а як розвиток від примітивних до досконаліших форм існування суспільства. Ці питання досліджували філософ Д.Віко, учений Ж.Тюрго, філософ Й.Г.Гердер. Зміна ідей про суспільний розвиток у думках цих учених ішла від погляду на історію як колообіг 3 епох – божественної, героїчної. Знаряддям досягнення свободи є знання. Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
Объяснение: