візантійский вплив на українську культуру був величезний, довговіковий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.
візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри христової. тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.
візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.
українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована візантія.
і цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. усю сприйняту високу культуру ми належно знаціоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.
культура наша до прийняття православної віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. напр. патріярх фотій в своїх оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "руси — це скифський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 і довгі віки, з кн. володимира великого починаючи, русь-україна сильно пильнувала переймати й собі защіплювати високу культуру свого могутнього сусіда, візантії, а тим самим перестати бути варварською. усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з візантії.
візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. володимир так прагнув її прийняти, і охрестив україну року 988-го в візантійську православну віру. що кн. володимир святий прийняв саме візантійську православну віру, у тому була його глибока історична мудрість і божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові східню віру й культуру, найкращу на той час у світі.
коли б ми прийняли були католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б україну-русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.
візантійський вплив на україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. і вплив цей був дуже давній.3
"хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4
це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою віру.
византийская культура – это культура периода европейского средневековья, которая сложилась после разделения римской империи на западную и восточную. она представляла собой наследие древней греции, одновременно впитала в себя многое из культур восточных народов, что населяли территорию византии.
византийская культура не имеет определенных территориальных и временных границ. считают началом развития византийской культуры – период основания константинополя в 330 году, завершение – захват империи османскими войсками. после 1456 года, когда империю уничтожили турки, традиции византийского искусства продолжали свое существование на руси, в сербии, грузии, болгарии. наивысшей точки величия и могущества развитие византийской культуры достигло в ix столетие.
развитие византийской культуры происходило в процессе эволюции византийского общества от античности до средневековья, борьбы языческой и христианской идеологий, в результате которой христианские традиции стали идеологической основой византийской культуры.
уликовская битва 1380 года стала определяющей вехой в истории России. 8 (21) сентября 1380 года впервые в истории Россия предстала как единое и мощное государство постоять за свою независимость: не московская, а общерусская рать разбила войско Мамая на Куликовом поле. Дмитрий Донской доказал, что сила Руси в единстве. В этом ключевое значение Куликовской битвы в русской истории.
Куликовская битва в русской истории – это предвестник конца золотоордынского ига, унизительного, почти рабского положения великой страны. Из-под власти золотоордынских ханов Русь вышла лишь через 100 лет после Мамаева побоища, но именно в 1380 году в историю России была вписана первая крупная победная страница антиордынской борьбы, и в том величайшее значение Куликовской битвы.