Первые годы советской власти отмечены откровенно нигилистическим отношением правящей большевистской партии к праву. Следуя ленинскому прочтению положений К. Маркса о неизбежности отмирания государства и права при коммунизме и рассматривая диктатуру пролетариата как «власть, опирающуюся непосредственно на насилие, не связанную никакими законами» (Ленин), большевики в годы Гражданской войны отдают предпочтение не законодательству и законности, а революционному правосознанию, которое на практике трудно было отличить от произвола.
В 1917 г. большевики провозгласили отказ от законодательства «свергнутых правительств». Дореволюционная российская правовая система, создававшаяся десятилетиями, в одночасье перестала существовать. В условиях практически полного отсутствия уголовного, гражданского и других отраслей советского законодательства создался явный «вакуум права», который компенсировался откровенным произволом большевиков, причем в основном решения принимались не съездом Советов и даже не Всероссийским Центральным Исполнительным Комитетом а на уровне Совета Народных Комиссаров России Высшего Совета Народного Хозяйства, отдельных ведомств, особенным могуществом и почти полной бесконтрольностью отличалась ВЧК.
Колыбелью человечества, как известно, является Ближний Восток. В долинах Тигра, Евфрата и Нила около шести тысяч лет назад появились первые очаги религиозной мысли, был заложен фундамент «материального быта[1]» и культуры. Преемственность и влияние сделанных в ту пору культурных достижений действуют и поныне. Письменность, несомненно, является самым важным изобретением той эпохи. Древняя литература, и «литература мудрых» в частности, неразрывно связана с культурой и социально-бытовой средой своего времени, а это уже сфера археологии. Без археологических изысканий мы не имели-бы не только сами тексты, но и тех материальных памятников, которые являются осязаемой иллюстрацией к памятникам письменности. Поэтому, в свете изучаемого предмета, будет уделяться внимание различным аспектам, связанным с историей «литературы мудрых». Задачей данной работы является не только выяснение основных черт произведений, но и освещение исторического процесса воздействия друг на друга текстов различных эпох и народов.
Відповідь:
Імператор Юлій Майоріан (457—461 pp.) зробив останню спробу зміцнити імперію. Імператор намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою. У 476 р. германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. З падінням останнього імператора зникло саме поняття — Західна Римська імперія. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак того, що в Римі імператора більше немає. В Італії було утворено нове королівство — держава Одоакра. Напівпорожня й напівзруйнована столиця половини світу байдуже та незворушно поставилася до величезної історичної події — падіння Західної Римської імперії, якою завершився найдовший відрізок історії людства — історія Стародавнього світу.
Наслідки:
Зміна суспільно-економічних основ давнього світу засадами середньовіччя всебічно вплинула на стан і організаційні форми виробництва, що особливим чином позначилося, зокрема, на гірництві та видобуванні металів. Довготривала боротьба і одночасно взаємозалежність колишніх римського і варварського світів набули особливої гостроти у III—IV ст. нашої ери. Християнство, яке відкрило нову еру розвитку цивілізації, докорінно змінило світогляд давнього язичницького світу й сприяло глибоким соціальним перетворенням, що скасували рабовласницьку систему як неприпустиму в середовищі християн. 313 р. за Міланським Едиктом імператора Костянтина Великого християнське віровчення дістало дозвіл на вільний розвиток, а трохи пізніше стало офіційною релігією Римської Імперії, що своєю чергою слугувало однією з причин краху її рабовласницького устрою.
Епоха глобальної перебудови Західного Світу викликала затяжний економічний спад. Обсяги видобутку руд і виплавки металів значно скоротилися, багато центрів розробки руд були покинуті та забуті.
Пояснення: