Римська культура широко поширилася в Європі та Середземномор'ї завдяки створенню ефективної структури управління, єдиної системи права, а також завдяки вмінням римських техніків та інженерів.
У римський час не з'явилося видатних винаходів у галузі сільського господарства, обробки металів, виготовлення кераміки і тканин, подібних тим, що були створені в епоху неоліту і в бронзовому столітті цивілізаціями Єгипту і Близького Сходу, проте римляни змогли розвинути і вдосконалити відомі їм технології. Грецький культурний р східного Середземномор'я дав римським інженерам знання основ математичних, природничих та технічних наук, які дозволили їм докорінно поліпшити виробництво енергії, агротехніку, гірничу справу і металообробку, виготовлення скла, кераміки та тканин, транспортну справу, суднобудування, інфраструктуру, будівельну справу, масове виробництво товарів, зв'язок і торгівлю.
Хоча в період Римської імперії в деяких областях господарства були передумови до початку промислової революції, римське суспільство так і залишилося на доіндустріальному рівні: машини були практично не розвинені, використовувалася праця рабів. Наукові, економічні та соціальні причини такого шляху розвитку, що характеризується істориками як стагнація античної технології, є предметом подальшого техніко-історичного дослідження.
Объяснение:
ели́кое кня́жество Моско́вское — средневековое русское феодальное государство. Первоначально удел Великого княжества Владимирского, с середины XIV века в результате превращения Владимира в наследственное владение московских князей — великое княжество[источник не указан 122 дня]. С 1330-х до 1480 года московские князья, за редкими исключениями, — держатели ханского великокняжеского ярлыка, за получение которого они боролись с двумя другими крупными княжествами: Тверским и Нижегородско-Суздальским.
С дальнейшим расширением владений московских князей и централизацией власти в конце XV века Великое княжество Московское стало центром единого Русского государства, освободившегося от ордынской зависимости. C 1485 (в ряде документов и ранее) Иван III Васильевич постоянно титуловался «великим князем всея Руси», в иностранных документах он именовался кайзером[1].
Объяснение:
Ввиду угрозы захвата Рима патриции вынуждены были пойти на уступки плебсу – согласиться на введение магистратуры, представлявшей исключительно плебейские интересы. Это была должность народных трибунов, избиравшихся из плебеев.
Объяснение: