Строительство Китайской Стены началось в 221 году до нашей эры. Историки считают, что для ее строительства были использованы комбинированные трудовые ресурсы крестьянства и армии Китая. Сначала строились земляные валы, затем их достраивали и заменяли каменными и кирпичными стенами. Работа длилась очень долго и в тяжелых условиях, многие строители умирали прямо на стройке, где и были захоронены. После правления Цинь Шихуанди Стена постоянно достраивалась и расширялась, работы по ее надставлению продолжались даже в XVI веке.
Руський Собор — полонофільський політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Объяснение:
Руський Собор — полонофільський[1] політичний комітет, заснований у Львові в травні 1848 року шляхтичами руського походження «в ім'я удержування згоди і єдності з миром Вітчизни», антипод Головної Руської Ради. Рішуче виступав проти поділу Галичини на Східну та Західну.
Провідними діячами «Руського Собору» були магнати Леон Людвік Сапега, Володимир Дідушицький, Генрик Яблонський — представники давньої руської полонізованої шляхти. Членами комітету могли бути як греко-, так і римо-католики. Спочатку налічував 64 особи, зокрема, 3 греко-католицьких священики, решту — «gentes Rutheni, natione Poloni». Членів комітету можна було поділити на 3 групи:
спольщені аристократи, дідичі на чолі з гр. В. Дідушицьким
спольщені інтелігенти, польські підпільники
руські інтелігенти демократичних поглядів, опозиційні до ГРР, де домінували священики.[1]
У «Руському Соборі» брали участь також Іван Вагилевич, Юліан Горошкевич, деякі інші українські письменники та публіцисти.
Заявляв про свою лояльність до австрійської влади, але критикував деякі її заходи; виступав за скасування панщини, але проти розширення прав селян.
6 жовтня 1848 року уклали резолюцію про об'єднання з Польською Радою народовою.[2] Припинив існування в листопаді 1848 після поразки революції в Австрії й заборони всіх товариств.
Восточные славяне в отличие от своих воинственных соседей были менее злобными, более миролюбивыми и сострадательными. Интересны в этой связи суждения византийского историка Прокопия Кесарийского, который в своем известном труде «История войн Юстиниана» описывал славянские племена. «Они, — отмечал он, — очень высокого роста и огромной силы. Цвет кожи и волос у них очень белый или золотистый... По существу они неплохие и совсем не злобные». 0 гостеприимстве, довольно мягком и сочувственном отношении древних славян к пленным писал византийский император Маврикий Стратег. О добролюбии многих восточнославянских народов писал автор древнерусской летописи «Повесть временных лет» Нестор. Например, полян он называл «кроткими и тихими». Так что можно признать миролюбивый и относительно мягкий характер восточных славян.