Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
Половецкая каменная скульптура (половецкая баба) – статуя, символизирующая предка. Появились такие скульптуры в Донецких степях в 9 – 13 веках. Скульптуры сделаны из серого песчаника и имеют высоту от 1 до 4 метров. Название скульптуры – половецкая баба происходит от тюркского «балбал», что означает «пращур», «дед-отец». Типы половецких каменных баб: Человеческие фигуры из специально подобранных удлинённых камней. Изображения мужчин с усами и небольшой бородой. Изображения мужчин преимущественно без шапок, иногда с одной или несколькими косами до пояса. На некоторых фигурах одно или оба уха украшены сережками, изредка на шее ожерелье. Изображения мужчин, одетых в кафтан с треугольными отворотами и узкими рукавами. На талии — пояс с набором украшений, пряжек и бляшек. Реже в просторной одежде с широкими рукавами без пояса и оружия. Фигуры с кинжалом или саблей. Фигуры женщины иногда, как «Чернухинская мадонна» держит на руках ребёнка. Каменные бабы с сосудами, которые они держат в правой руке, реже в обеих руках. Формы сосудов разнообразные: кубки, чаши, цилиндрические сосуды. Известно несколько случаев, когда на правой руке показанная сидячая птица. Старейшие типы статуй — удлиненные плоские со слабо обозначенными чертами фигуры или совсем без неё. Это были грубо обтёсанные каменные столбы, контуры лица которых иногда вырезались в виде «сердечка» с закругленной или заострённой в виде шапочки вершиной. Лица вообще не изображались, или наносились Т-образные брови и нос, глаза и рот в виде овальных углублений. Такие фигуры впервые появились в степи приблизительно в первые десятилетия XI века. Со временем на фигурах появились руки, которые держали на уровне живота чаши, и круглые выпуклости, которые изображали грудь.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.