Літопис Григорія Грабянки — одна з найвидатніших пам'яток української історіографічної прози кінця XVII — початку XVIII ст. За ним, а також за літописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи». Але така назва — досить умовна, бо кожен цей твір є складною, багатоплановою композицією, в якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, змов тощо, окремі документи, тлумачення тих чи інших періодів життя України — і яка надто далека від традиційної літописної форми.
Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом», який був вперше виданий 1674 р., довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Ве іана Каховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр.; а особливо поемою поляка Самійла Твардовського «Громадянська війна», виданою в Калішу 1681 р. Крім того, Грабянка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Олександра Гваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало.
Предполагаю, что автор статьи имел в виду то, что России удалось сделать невозможное из серии «и волки сыты, и овцы целы». Ведь, несмотря на то, что законодательная власть распределялась теперь между императором, Государственным советом и Государственной думой, Николаю 2 удалось сохранить всю полноту власти по управлению страной через ответственное перед ним правительство. Он мог издавать в перерывах между сессиями Думы законы, если того требовали чрезвычайные обстоятельства. Эти, казалось бы, несовместимые факты несколько удивляли наших западноевропейских соседей, о чем, собственно, они и писали в своих газетах. Но тем не менее, России удалось «провернуть» несочетаемую комбинацию: стать конституционным государством, оставаясь при этом самодержавным.
Объяснение: Елезавета 1