Крестьянин должен много трудиться. Каждое утро он встает очень рано и начинает возделывать землю, которая является его кормилецей. Ему очень трудно, потому что нужно много часов работать с лопатой, граблями и другими инструментами. Ему его старшие сыновья, а дочери и жена ухаживают за домашними животными: курами, коровами и другим скотом. Крестьянин должен ходить на барщину, то есть работать на феодала бесплатно. Денег за этот труд ему не платят, потому что это форма налога (барщина) . На барщине крестьянин занимается тяжелым трудом: строит мосты и иные сооружения для феодала и возделывает землю, принадлежащую феодалу. Еще он должен платить деньги церкви (десятина) , то есть отдавать одну десятую всего, что он вырастит у себя на земельном участке. Крестьянин не умеет не читать, не писать, он безграмотен. единственной формой твочества является фольклор, придуманные частушки и истории, которые передаются устно из поколения в поколения.
Блин... все равно не очень получилось.. врядли это подойдет, но попробуйте переделать.. Просто закрепощение крестьян на Руси в 6 классе врядли проходят и при этом формы закрепощения на протяжении всей истории менялись. . То отменяли Юрьев день, то опять вводили.. Короче пишете про коров, хоязйство и огородничество)) Не промахнетесь)
Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської Русі по даний час український та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.
Сьогодні Україна для Росії є стратегічним партнером в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва наших країн росіян та українців ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах рівноправності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва. Зрештою, все це і є складові стратегічного партнерства для майже 200 мільйонів людей, які живуть на величезному від Карпат до Тихого океану.
Найпоширеніші у великоросійському, польському та українському націоналістичному середовищах погляди на Україну — як на частину "єдиної ("триєдиної") і неподільної Росії", як на "східні околиці" "Польщі від моря до моря" або як на повністю самостійну країну та самодостатній народ, який не причетний безпосередньо до Росії та Польщі, але постійно ущемляється ними, — це для відстороненого погляду історика не привід для марних навколо політичних і етноцентристських виснажливих суперечок, а взаємне накладання чи навіть конфлікт "ідеальних Батьківщин".
Два головних підходи до розуміння етнічності в сучасній науці — примордіальний (об’єктивістський), що розглядає етнос як певну спільноту, яка існувала завжди в минулому й існує тепер, має спільних предків і єдину расово-біологічну "породу" (різновидом примордіалізму є і теорія етногенезу Льва Гумільова), та модерністський, що розуміє етнос у суб’єктивістському ключі, — як насамперед уявлювану спільноту, створену на основі тотожності кожного члена створеному культурною елітою національному міфу.
Історія, як відомо, сповнена націй, які "не відбулися". Об’єктивні етнографічні особливості етнічної групи, мова, культура, навіть властиві етносу характерні стереотипи поведінки — це лише передумови для утворення нації, в результаті може нічого й не вийти. Приміром, в історії Росії існували й існують досі об’єктивні етнологічні передумови для утворення, щонайменше, трьох народів: північно великорусів, південновеликорусів і сибіряків.