Історія медицини як галузь науки на землях України пройшла складний і важкий шлях.
Описання в літописах діянь монахів-лічців Агапіта, Пантелеймона, Феодосія та інших можемо вважати одними з перших зачатків для пізніших «словників українських лікарів», подібні описання перших лічців-лікарів становлять початки всесвітньої історії медицини. Матеріали до історії народної медицини, монастирської, козацької, цехової медицини знаходяться в давніх рукописах і першодруках.
Наприкінці ХІХ ст. відомим на українських землях істориком медицини став Савелій Григорович Ковнер (1837-1896, уродженець м. Вільна). Він вчився в рабинській школі, був викладачем єврейського училища, опісля закінчив Університет св. Володимира і став земським лікарем, працював довгий час у м. Ніжині, згодом у Києві. Знав багато мов, в тому числі стародавніх, підготував основані на першоджерелах фундаментальні праці із всесвітньої історії медицини. В тодішніх умовах формування історії медицини на землях підросійської України відбувалося в полі розвитку російської науки. Видатним істориком медицини в Галичині був професор Львівського університету Вітольд Зємбіцький (1874–1950, уродженець Львова), завідувач кафедри історії і філософії медицини. Після закінчення медичного факультету у Львові він працював у клініці внутрішніх хвороб, протягом року перебував у закордонних клініках Цюриху, Страсбургу і Парижу. Він відзначався високою ерудицією, заснував часопис «Боротьба за здоров`я» (1917), опублікував багато праць з історії медицини, видав низку бібліографічних та біографічних праць, був редактором «Польської лікарської газети», співавтором «Польського біографічного словника», автор понад 500 публікацій. Важливий етап становлення української історії медицини пов’язаний із формуванням новітньої української медицини в Галичині за влади Австро-Угорщини. Вже із зародженням перших українських медичних видань і організацій (кінець ХІХ ст.) з`явилися історичні описання різних проблем медицини, окремих захворювань в лікування та попередження недуг, з’явилися перші українські новітні медико-історичні публікації. В опублікованих у Львові працях Євгена Озаркевича (1861-1916) подані перші відомості з історії вивчення та профілактики інфекційних недуг (починаючи від Гіпократа); Володимир Щуровський (1890-1969) – шеф санітарної бригади Українських Січових Стрільців, пізніше лікар Української Галицької Армії, опублікував спогади про медицину в УГА; Володимир Білозор (1890-1969) – лікар Українських Січових Стрільців та УГА, командант шпиталю в Кам’янці-Подільському, опублікував нариси про медичну службу в роки Визвольних змагань. Максим Музика (1889-1972) – згодом професор-мікробіолог, у 1920 р. опублікував велику статтю “Розвиток медичної науки і літератури на Україні в 1917-1918 рр.”. Розпад Російської імперії приніс Україні на деякий час визволення від російського поневолення, настав бурхливий розвиток української медицини, що почався в період УНР і продовжувався протягом десятиріччя «українського відродження». В цей час багато зроблено для розвитку новітньої української історії медицини. Першим великим медико-історичним дослідженням цього часу є обширна стаття Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського (1857-1947) “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи у Києві за перше десятиліття Радянської влади на Україні”. Автор – видатний український гігієніст та демограф, професор соціальної та загальної гігієни Київського медичного інституту, один із засновників Української Академії Наук і перший серед медиків академік – дійсний член ВУАН (1921), тісно співпрацював з Михайлом Грушевським. В роки Української національної революції був в числі організаторів медичного факультету Українського державного університету, став його деканом, за Директорії був другим Міністром народного здоров’я і опікування України (1919). О.Корчак-Чепурківський відважувався в той час писати про розвиток української національної вищої школи та реалізацію національної ідеї, роль національних принципів, про русифікаторську політику центру і владних структур. Окремі матеріали з історії української медицини публікували в 20-30-ті роки ХХ ст. українські лікарі-практики, військові лікарі, науковці. Олександр Митрофанович Пучківський (1881-1937, уродженець Чернігівщини), засновник і завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту (1921–1937), засновник першої української наукової школи оториноларингологів, видатний український вчений світової слави (розстріляний більшовиками у 1937 р.)
Япония выступала против договора 5 держав, утверждая, что он игнорирует оборонные интересы на тихом океане. но американская военная разведка расшифровала секретный японский дипломатический код и выяснила, что японцы могут дать согласие, если и сша пообещают не возводить укрепления в бассейне тихого океана. и сша согласились с этим доводом и в статье 19 договора пяти держав появилось соглашение, по которому сша, британия и япония обязались не сооружать укреплений на ряде островных владений на тихом океане. этот пункт явился крупным стратегическим выигрышем для японии, ибо у нее и без этих островов имелись достаточно мощные и близко расположенные военно-морские базы для действий в западной части тихого океана. и, наоборот, обязательство не укреплять островные владения было крупным стратегическим проигрышем для америки и , ибо этим самым они лишили себя возможности иметь удобные базы для морской войны против японии. достигнутые соглашения создали иллюзии мира, но не его. действительная проблема заключалась прежде всего в непримиримых противоречиях между японией и сша на тихом океане и в китае. сша добились паритета с в тяжелых кораблях и начали осуществлять активную военно-морскую программу, несмотря на то, что договор пяти объявлял мораторий на 10 лет на замену старых кораблей на новые. бурными темпами шло строительство военно-морской базы в пирл-харборе. сша превращались в ведущую военно-морскую державу на тихом океане. в ответ япония резко усилила строительство подводных лодок, эсминцев и легких крейсеров.
Непосредственным толчком для июльской революции послужили правительственные указы от 26 июля, согласно которым распускалась палата представителей, ужесточалось избирательное право и ещё более ограничивалась свобода слова. * 27 июля на улицах парижа вспыхнули баррикадные бои, зачинщиками которых были студенты. * 28 июля некоторые солдаты с оружием в руках стали переходить на сторону восставших. * 29 июля восставшие блокировали лувр и тюильри. * 30 июля над королевским дворцом взвился национальный французский флаг, палата депутатов провозгласила герцога орлеанского наместником королевства. * 2 августа король подписал отречение в его пользу. * 7 августа палата депутатов предложила ему корону, которую тот принял 9 августа и был коронован как луи филипп i, прозванный «королем-гражданином» . июльская революция имела воздействие на всю европу. либеральные течения повсеместно обрели уверенность и решимость. в некоторых государствах германского союза начались беспорядки, вылившиеся в поправки или переиздания действующих конституций. волнения начались и в некоторых итальянских государствах, в том числе и в папской области. однако наибольший эффект июльская революция произвела на территории польши, поделенной между россией, пруссией и австрией, вызвав восстание 1830 года. подавить это восстание российским войскам удалось лишь осенью 1831.в плане июльская революция укрепила либеральные и демократические устремления во всей европе. по мере того, как король луи-филипп всё больше удалялся от своих либеральных истоков и начал примыкать к священному союзу, это в 1848 к новой буржуазно-либеральной революции во франции, так называемой февральской революции, в результате которой была провозглашена вторая французская республика. как и июльская революция, она также к восстаниям и попыткам переворотов по всей европе.
Объяснение:
Історія медицини як галузь науки на землях України пройшла складний і важкий шлях.
Описання в літописах діянь монахів-лічців Агапіта, Пантелеймона, Феодосія та інших можемо вважати одними з перших зачатків для пізніших «словників українських лікарів», подібні описання перших лічців-лікарів становлять початки всесвітньої історії медицини. Матеріали до історії народної медицини, монастирської, козацької, цехової медицини знаходяться в давніх рукописах і першодруках.
Наприкінці ХІХ ст. відомим на українських землях істориком медицини став Савелій Григорович Ковнер (1837-1896, уродженець м. Вільна). Він вчився в рабинській школі, був викладачем єврейського училища, опісля закінчив Університет св. Володимира і став земським лікарем, працював довгий час у м. Ніжині, згодом у Києві. Знав багато мов, в тому числі стародавніх, підготував основані на першоджерелах фундаментальні праці із всесвітньої історії медицини. В тодішніх умовах формування історії медицини на землях підросійської України відбувалося в полі розвитку російської науки. Видатним істориком медицини в Галичині був професор Львівського університету Вітольд Зємбіцький (1874–1950, уродженець Львова), завідувач кафедри історії і філософії медицини. Після закінчення медичного факультету у Львові він працював у клініці внутрішніх хвороб, протягом року перебував у закордонних клініках Цюриху, Страсбургу і Парижу. Він відзначався високою ерудицією, заснував часопис «Боротьба за здоров`я» (1917), опублікував багато праць з історії медицини, видав низку бібліографічних та біографічних праць, був редактором «Польської лікарської газети», співавтором «Польського біографічного словника», автор понад 500 публікацій. Важливий етап становлення української історії медицини пов’язаний із формуванням новітньої української медицини в Галичині за влади Австро-Угорщини. Вже із зародженням перших українських медичних видань і організацій (кінець ХІХ ст.) з`явилися історичні описання різних проблем медицини, окремих захворювань в лікування та попередження недуг, з’явилися перші українські новітні медико-історичні публікації. В опублікованих у Львові працях Євгена Озаркевича (1861-1916) подані перші відомості з історії вивчення та профілактики інфекційних недуг (починаючи від Гіпократа); Володимир Щуровський (1890-1969) – шеф санітарної бригади Українських Січових Стрільців, пізніше лікар Української Галицької Армії, опублікував спогади про медицину в УГА; Володимир Білозор (1890-1969) – лікар Українських Січових Стрільців та УГА, командант шпиталю в Кам’янці-Подільському, опублікував нариси про медичну службу в роки Визвольних змагань. Максим Музика (1889-1972) – згодом професор-мікробіолог, у 1920 р. опублікував велику статтю “Розвиток медичної науки і літератури на Україні в 1917-1918 рр.”. Розпад Російської імперії приніс Україні на деякий час визволення від російського поневолення, настав бурхливий розвиток української медицини, що почався в період УНР і продовжувався протягом десятиріччя «українського відродження». В цей час багато зроблено для розвитку новітньої української історії медицини. Першим великим медико-історичним дослідженням цього часу є обширна стаття Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського (1857-1947) “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи у Києві за перше десятиліття Радянської влади на Україні”. Автор – видатний український гігієніст та демограф, професор соціальної та загальної гігієни Київського медичного інституту, один із засновників Української Академії Наук і перший серед медиків академік – дійсний член ВУАН (1921), тісно співпрацював з Михайлом Грушевським. В роки Української національної революції був в числі організаторів медичного факультету Українського державного університету, став його деканом, за Директорії був другим Міністром народного здоров’я і опікування України (1919). О.Корчак-Чепурківський відважувався в той час писати про розвиток української національної вищої школи та реалізацію національної ідеї, роль національних принципів, про русифікаторську політику центру і владних структур. Окремі матеріали з історії української медицини публікували в 20-30-ті роки ХХ ст. українські лікарі-практики, військові лікарі, науковці. Олександр Митрофанович Пучківський (1881-1937, уродженець Чернігівщини), засновник і завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту (1921–1937), засновник першої української наукової школи оториноларингологів, видатний український вчений світової слави (розстріляний більшовиками у 1937 р.)