У 18 років він став президентом Російської Академії наук, яку очолював протягом п’ятдесяти років. Перші чотири її президенти були німцями. Після того як російською імператрицею стала Єлизавета І, вона спрямувала свою політику проти засилля німців. Протягом п’яти років посада президента залишалася вакантною. Бо Єлизавета не бачила достойної кандидатури. На той час Кирило Розумовський повернувся до Петербурга з-за кордону, отримавши там гарну європейську освіту. Та найголовніше – став довіреною особою імператриці. Старший брат Кирила Олексій Розумовський, завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, став фаворитом доньки Петра І цесарівни Єлизавети. Після сходження Єлизавети І на престол, Олексій Розумовський отримав звання й маєтності та мав неабиякий вплив при дворі. Він забрав до Петербурга Кирила Розумовського. Різниця у віці між братами була у 19 років, тож Олексій опікувався молодшим братом як батько. Відправив Кирила на навчання до найкращих закладів Німеччини, Франції та Італії.
Після повернення з Європи Кирило Розумовський поринув у веселе та безтурботне життя вельможі єлизаветинського двору. «Маючи гарну зовнішність і гострий розум, – писала у мемуарах Катерини ІІ,– зумів досягти у вищому світі загальної шани і любові. Особливою популярністю й успіхом Кирило Григорович користувався у придворних красунь».
1746-го він одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, яка мала величезний посаг у вигляді кількох десятків тисяч кріпаків, села та нерухомість у Петербурзі й Москві.
1747-го імператриця відновила гетьманство в Україні. Цьому сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини. 1750-го на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрали гетьманом Лівобережної України. Кандидатуру гетьмана визначала імператриця, а на Глухівській раді відбулося втілення сценарію «обрання».
Кирило Розумовський не поспішав відмовлятися від столичного життя. Лише за наказом імператриці у липні 1751-го новообраний гетьман з величезною свитою прибув до Глухова, де йому влаштували помпезну зустріч. Своєю резиденцією гетьман обрав Батурин, де спорудив палац, який був мініатюрною копією двору Петербурзького. Кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Потреби гетьмана тут обслуговувало 260 людей. У гетьманських палацах у Глухові та Батурині працювали капеляни, по декілька десятків музикантів, сотники, стрільці та пташники. Для охорони гетьмана існував спеціальний кінний загін, який вдягався в зелені гусарські мундири.
Петербургский стиль архитектуры примечателен тем, что является продуманой регулярностью застройки, соразмерностью городских ансамблей, учётом влияния неброской природной среды, гармоничной полифонии различных архитектурных стилей, сочетание регионального и столичного менталитета, вовлечение загородных анклавов в единую агломерацию. Благодаря преемственности многовекового российского и западноевропейского градостроительного опыта эти особенности сформировали уникальный архитектурный сплав, вызывающий неизменное восхищение горожан и гостей северной столицы. Москва - одна из тех немногих столиц, которую трудно причислить одной фразой к какой-либо культуре. Ни у кого язык не повернется назвать Москву западным городом, хотя все согласятся что в Москва немного напоминает европейские столицы. Отличия же от других культур еще более заметны. Москва исключительна и самобытна.
Москва - очень сложный город. В архитектуре все меньше и меньше последовательности. На небольших участках находятся здания разных эпох, культур и стилей.
Бояре – приближенные князя, высший слой феодалов в древней Руси. До конца XII века боярское звание было жалованным, позже предавалось по наследству. Из бояр состояла старшая княжеская дружина, управлявшая войском и распоряжавшаяся землями, которые переходили в княжеское владение в результате военных захватов. Смерды - – социальный слой Древнерусского государства . В исторической науке существуют различные точки зрения о положении холопов и смердов в обществе. Вероятно, первоначально (на ранних этапах развития Древнерусского государства) это была вся масса сельского населения, которая постепенно из свободного крестьянства превращалась в зависимое. Закуп - - социальная категория зависимых людей, возникшая в XII в. В Древнерусском государстве закуп - разорившийся общинник, пошедший в долговую кабалу к князю или его дружиннику. Он получал какую-то ссуду ("купу") и за нее должен был работать на господина - либо на его пашне (" ролейные закупы "), либо как слуга. Хозяин имел право подвергать его телесным наказаниям, а попытка бегства превращала его в обельного (полного) холопа . Закуп отличался от раба: имел право выкупаться на волю, вернув купу; хозяйство закупа не являлось собственностью господина. Рядовичи - 1. В Киевской Руси - люди, находившиеся в зависимости от господина по "ряду" (договору). По своему положению рядовичи были близки к закупам. По Русской Правде штраф за убийство рядовича равнялся штрафу за убийство холопа и смерда . Историк Л.В. Черепнин полагает, что на Руси не было особой категории крестьян-рядовичей, и выдвигает гипотезу, что термин "рядовичи" в Русской Правде употреблен для обозначения рядовых смердов и холопов. 2. В русских городах XIV-XVI вв. члены корпорации владельцев лавок одной профессии на городском торгу ("ряда"). Рядовичи сообща владели отведенной под лавки территорией, имели своих выборных старост, обладали особыми правами на сбыт своих товаров. В Новгороде и Пскове периода независимости рядовичи пользовались также определенными судебными правами, которые при переходе этих городов под великокняжескую власть были ограничены. Холопы - – в России в X–начале XVIII вв. категория феодально-зависимого населения, по правовому положению близкая к рабам. Изначально не имели собственного хозяйства и исполняли различные работы в хозяйстве феодала . X. становились в результате пленения, продажи за долги , брака с холопом или холопкой. С XVII в. X. получили в пользование землю и облагались повинностями. С введением в 1722 г. подушной подати превратились в крепостных крестьян.
Объяснение:
У 18 років він став президентом Російської Академії наук, яку очолював протягом п’ятдесяти років. Перші чотири її президенти були німцями. Після того як російською імператрицею стала Єлизавета І, вона спрямувала свою політику проти засилля німців. Протягом п’яти років посада президента залишалася вакантною. Бо Єлизавета не бачила достойної кандидатури. На той час Кирило Розумовський повернувся до Петербурга з-за кордону, отримавши там гарну європейську освіту. Та найголовніше – став довіреною особою імператриці. Старший брат Кирила Олексій Розумовський, завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, став фаворитом доньки Петра І цесарівни Єлизавети. Після сходження Єлизавети І на престол, Олексій Розумовський отримав звання й маєтності та мав неабиякий вплив при дворі. Він забрав до Петербурга Кирила Розумовського. Різниця у віці між братами була у 19 років, тож Олексій опікувався молодшим братом як батько. Відправив Кирила на навчання до найкращих закладів Німеччини, Франції та Італії.
Після повернення з Європи Кирило Розумовський поринув у веселе та безтурботне життя вельможі єлизаветинського двору. «Маючи гарну зовнішність і гострий розум, – писала у мемуарах Катерини ІІ,– зумів досягти у вищому світі загальної шани і любові. Особливою популярністю й успіхом Кирило Григорович користувався у придворних красунь».
1746-го він одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, яка мала величезний посаг у вигляді кількох десятків тисяч кріпаків, села та нерухомість у Петербурзі й Москві.
1747-го імператриця відновила гетьманство в Україні. Цьому сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини. 1750-го на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрали гетьманом Лівобережної України. Кандидатуру гетьмана визначала імператриця, а на Глухівській раді відбулося втілення сценарію «обрання».
Кирило Розумовський не поспішав відмовлятися від столичного життя. Лише за наказом імператриці у липні 1751-го новообраний гетьман з величезною свитою прибув до Глухова, де йому влаштували помпезну зустріч. Своєю резиденцією гетьман обрав Батурин, де спорудив палац, який був мініатюрною копією двору Петербурзького. Кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Потреби гетьмана тут обслуговувало 260 людей. У гетьманських палацах у Глухові та Батурині працювали капеляни, по декілька десятків музикантів, сотники, стрільці та пташники. Для охорони гетьмана існував спеціальний кінний загін, який вдягався в зелені гусарські мундири.