Прагнення здобути незалежність змусили не одне покоління стати до боротьби за самобутність власної культури, мови, літератури та мистецтва. Провідною силою у вирішенні цього питання виступила українська інтелігенція. Тоталітарний режим Сталіна вважав укр. інтелегенцію потенцію загрозою для його політики. Саме тому з 1929 року інтелегенція зазнає утисків з боку влади. Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало літературну дискусію 1925 – 1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію Це були люди, які основними складниками свого світогляду ставили самостійність мислення, віру у власні ідеали, розуміли важливість спирання у своїх творіннях не на маси, а на індивідуальність. Такі погляди і викликали незадоволення тоталітарного режиму
На першому етапі наступу тоталітарної машини на «потенційну опозицію на Україні» (1929-1933) постраждала творча інтелігенція. Сталін вбачав в українській інтелегенції співпрацю з антирадянськими організаціями. Загалом характерною рисою першого етапу є, хоча і сфабриковане, але формально наявне обґрунтування репресій Реальною причиною тиску на інтелігенцію є боротьба з «пережитками» українізації та спроби знищити всіх, хто був якимось чином пов'язаний з раніше репресованими митцями. Кульмінацією подій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь» 20-ї річниці «Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення було розстріляно більше сотні представників української інтелігенц гається відвертий геноцид проти інтелігенції. Ці роки характеризуються найбільшим розгортанням репресивної машини, яка була спрямована проти всіх соціальних груп та в населення. Саме в цей час і вже на тривалий період було знищено останні надії на культурно-патріотичне відродження України в Радянському Союзі.
После создания полков нового строя при Федоре Алексеевиче, положение стрельцов ухудшилось — из элитных военных частей они стали превращаться в городскую милицию
Жалование стрельцам выплачивалось нерегулярно, командиры злоупотребляли властью — присваивали себе жалование рядовых, заставляли их выполнять хоз.работы
Клан Милославских, поддерживающий Ивана V, решил воспользоваться ситуацией и с стрельцов возвести на престол своих кандидатов — среди стрельцов начали распространять слухи, что Нарышкины собираются ещё больше притеснять стрелецкие части и снижать их значение в русской армии.
Непосредственным поводом к восстанию 15 мая стал наговор Милославских о том, что Нарышкины задушили царевича Иоанна Алексеевича, а также их призывы к стрельцам прибыть в кремль.
Прагнення здобути незалежність змусили не одне покоління стати до боротьби за самобутність власної культури, мови, літератури та мистецтва. Провідною силою у вирішенні цього питання виступила українська інтелігенція. Тоталітарний режим Сталіна вважав укр. інтелегенцію потенцію загрозою для його політики. Саме тому з 1929 року інтелегенція зазнає утисків з боку влади. Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало літературну дискусію 1925 – 1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію Це були люди, які основними складниками свого світогляду ставили самостійність мислення, віру у власні ідеали, розуміли важливість спирання у своїх творіннях не на маси, а на індивідуальність. Такі погляди і викликали незадоволення тоталітарного режиму
На першому етапі наступу тоталітарної машини на «потенційну опозицію на Україні» (1929-1933) постраждала творча інтелігенція. Сталін вбачав в українській інтелегенції співпрацю з антирадянськими організаціями. Загалом характерною рисою першого етапу є, хоча і сфабриковане, але формально наявне обґрунтування репресій Реальною причиною тиску на інтелігенцію є боротьба з «пережитками» українізації та спроби знищити всіх, хто був якимось чином пов'язаний з раніше репресованими митцями. Кульмінацією подій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року, коли «на честь» 20-ї річниці «Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення було розстріляно більше сотні представників української інтелігенц гається відвертий геноцид проти інтелігенції. Ці роки характеризуються найбільшим розгортанням репресивної машини, яка була спрямована проти всіх соціальних груп та в населення. Саме в цей час і вже на тривалий період було знищено останні надії на культурно-патріотичне відродження України в Радянському Союзі.